Читати книгу - "Професор Шумейко"

— Питаєте. Але я не потягну. Вам же відомі мої успіхи у музграмоті, грі на баяні.

— Облиш. Дай свій нотний зошит.

Доки обговорювали умови праці, романтику санаторних та піонертабірних буднів, Корцов склав у вигляді нот увесь репертуар для піонерського табору. До окремих пісень додав і тексти.

— Для молодших груп, Климе, «Картошка», «Подоляночка», для старших — «Взвейтесь кострами, синие ночи!» Для середніх — оця. Я тобі наспіваю:

Ці шлягери вивчиш за два дні. Додаси все, чого навчився на клубному відділенні за два роки, і піонерський табір «Зелений» матиме в твоїй особі непере-вершеного худкерівника. Головне в таборі — відкриття і закриття зміни. Тут слід попрацювати. Коли щось — допоможу, я поруч, у санаторії для ветеранів.

— Піонерський табір, Климе, не гірше, що зараз у нас є. Ти коли-небудь там був?

— Ні.

— Послухай. Триразове харчування (копійки відрахують) і тридцять крб за зміну. Режим, свіже повітря і... незабутнє піонерське вогнище в кінці зміни. Вільний час працюєш на себе, щоб у вересні партитуру читав, як книгу. Не вклепайся в якусь історію.

— Що ви маєте на увазі?

— Не загравай до піонерок і жовтенят. Зрозумів?

Довго реготалися, і музична педагогіка на цьому закінчилася.

Корцов мав рацію: піонерський табір не найгірше, що було за радянської влади. Режим, свіже повітря, триразове харчування повернули голодному Климу сили і бажання виправдати довір'я не тільки улюбленого педагога, а й матері, яка ледь животіла в селі.

Роботою в таборі «Зелений» в Ірпені Клим залишився задоволений, він завжди поривався до чогось нового, невідомого. Були дні, коли лежиш собі на траві і безтурботно дивишся на небо, по якому, як шматки вати, плавають хмари. Змінюючи щоразу форму, вони нагадували то звірів, то великі вежі, то ідилічні пейзажі. Клим поклявся собі: буду частіше дивитися вгору і давати волю своїм фантазіям. На горизонті Климової свідомості виринула і романтична картина піонерського вогнища — Ірпінська естетична деталь. Оскільки в піонерських таборах (а їх в Ірпені було з десяток) дні закінчення змін збігалися, то в певний час під бездонним небом і зірками, як скалки кришталю, спалахували величезні вогняні стовпи, що рвалися вгору. Це вже був не просто Ірпінь, місто обласного підпорядкування. Це — казка, яку бачив у свої юні роки Клим Шумейко, студент культосвітнього технікуму. Навколо вогнища: танці, хороводи і пісня — своєрідна мова людських почуттів. Це було так давно. Як добре, що я член якоїсь там комісії і знову їду в Ірпінь.

Три дні — як один день. Семінар відбувся успішно. Цьому сприяв вересень, що більше нагадував ранню весну, аніж осінь, раннє сонце, повільне опадання листя з червоних ірпінських кленів і домашня кухня, якою пишалися письменники.

— Вам голубці чи млинчики?

— І те, і те.

Про найголовніше ми й забули. Упродовж усього семінару в Ірпені їли багато і пожадливо не тому, що зголодніли, а тому, що смачно. Ми захопилися, адже семінар присвячений питанням української культури, літератури зокрема. Клим Іванович, можливо, пізніше міг осягнути, уже в статусі доктора наук, підсумкове резюме одного з учених, який сказав, що українська література «не обривала тя-глості художньої свідомості, часто само-здійснюваної у континіумах». Клим Іванович з цього і почав свій звіт, були й інші рекомендації, у яких виявлялася турбота про національну культуру. Шумейку видався звіт сухий і надто академічний, тому для «приколу» (як каже сьогодні молодь) додав ірпінський ліричний пасаж, частково уже згаданий у даному тексті. По-друге, як було мовлено, маючи мистецьку душу, Клим Іванович прихопив із собою баян, до якого не доходили руки багато років через службові обов'язки і кпини дружини: акордеон — це діло, а баян — та ж сільська гармошка. Вона у мене з вищою освітою і тому їй важко відрізнити баян від гармошки. Але Клим ризикнув. І тоді... може саме це врятувало звіт, де зазначено: «Протягом даного терміну проведення семінару було неухильно дотримано закон паритету звучання в п'ятдесяти відсотках пісенних творів українських (українських жирно підкреслено) авторів під час культурної програми семінару».

Шеф був у захопленні. Забув навіть привітатись.

— От і гаразд! А я гадав, що і цього разу будуть марно витрачені державні кошти.

— Климе Івановичу, одійдемо убік, тут усе й усі слухають.

— Як вам нова вакансія, яка, вважайте, уже в кишені?

— Та нічого... — ніяковів Клим Іванович.

Ув' один день (моя рідненька не повірить!) не тільки національна культура, але майже вся оздоровча сфера України опи-нились в руках, чи то пак, кишені Клима Івановича Шумейка.