Читати книгу - "Пригоди Романа та його друзів на Дріоді"

— То ви ідеальні, — і собі усміхаючись, промовив Рома.

— Зовсім ні. Просто намагаємось відповідати всім канонам, що заповів нам Творець. А тепер хочу, щоб ви зрозуміли, з якою поважною місією ми прибули на Землю.

— А я, мабуть, здогадався. Хочете і нас навчити усьому тому, що знаєте самі.

— Майже так. Все це ви можете запровадити й у себе, якщо, звичайно ж, забажаєте. Ми просто щиро хочемо вам допомогти, поки ще є час, а ми знаємо, що його у вас залишилось зовсім небагато, бо володіємо здатністю бачити майбутнє. У ньому ви можете знищити свою чудову зелену планету необдуманими діями. І саме така, а не інша доля на вас чекає.

— Це має бути атомна війна?

— Я не вповноважений, хлопче, повідомляти таку інформацію. Маю честь запросити вас усіх у захопливу космічну подорож спочатку на Сеопфію, або, як ви кажете, двійник Місяця, а потім відвідаєте нашу чарівну матінку-Дріоду. Там вам достеменно все розкажуть та покажуть, навіть з надлишком. Може, це вас трохи розчарує, та я скажу. Сеопфія — штучний супутник, який, у тісній співпраці з іншими цивілізаціями, ми створили власноруч. Це — своєрідна база відпочинку, де ми адаптуємось, дозаправляємось, спілкуємось з іншими мешканцями нашої Галактики, у яких там свої табори. А потім стартуємо по різних планетах Сонячної системи, які потребують нашої підтримки та допомоги. Ми весь час ведемо спостереження за Землею, намагаючись бути якомога непомітнішими, і ніяким чином не втручатись у ваші внутрішні справи, хоч, часом, ви примушуєте нас це робити.

— І коли ж таке буває? — зацікавленню Романа не було меж. Тася з Піратом, попоївши, тихенько сиділи на м’якому зручному диванчику, уважно слухаючи розмову і тільки переводячи очі з Романа на Зіба та назад, боячись когось з них перебити і пропустити хоч слово зі сказаного.

— Це буває тоді, коли ми бачимо особливо гостру несправедливість чи жорстокість у вашому ставленні одне до одного, тваринного чи рослинного світу, та навколишнього середовища. Або вже стає неможливо спостерігати, як страждають безневинні люди. Тоді стараємось допомогти. Ви називаєте це втручанням потойбічного світу. Ну так що, рушаємо?

— Тасю, ти як на таку пропозицію, згідна?

Дівчинка похитала головою і Роман завмер, з острахом очікуючи її вирок, бо без сестри він нікуди не полетить.

— Я б не проти, але бабуся з дідусем будуть хвилюватись.

— Немає жодних проблем, бо ми ще й вміємо керувати часом. Ваша відсутність видасться для ваших рідних просто зайвою годиною, проведеною вами у лісі.

— Тоді згодна. А ти, Пірате?

Песик, певне зрозумівши її, радісно загавкав та замотав головою.

— Всі згодні? Тоді вперед!

Заб вкотила у каюту інший столик і запропонувала дітям та собачці по яскраво-червоній пілюлі та попросила їх проковтнути.

— Це допоможе вам добре перенести невагомість, бо ми літаємо навіть не так, як ваші земні літальні апарати.

— А як? — своє перше за весь час перебування на кораблі запитання поставила Тася, що викликало тихий і зовсім необразливий сміх.

— Крізь час та зі швидкістю звуку!

— Ого, — тільки й спромоглись промовити діти голосно та разом і мовчки випили запропоновані пілюлі, запивши холодною, на смак джерельною, водою, що теж стояла на таці. Зробив це і Пірат, як здалось дітям, з явним задоволенням.

Зіб, повернувшись до своїх моніторів, щось увімкнув. Зореліт спочатку легенько завібрував, потім вібрація зникла. На моніторі, який показував, що діється довкола апарата, земна поверхня почала блискавично віддалятись і за якусь хвилину зникла зовсім. Зіб щось знову перемкнув. Зореліт плавно розвернувся, вибираючи курс, і коли він ліг правильно, прибулець ще раз перемкнув та повернувся до гостей.

— Ну от і все, ми йдемо на абсолютній швидкості крізь час. Система обмине будь-які перешкоди, що трапляться на шляху. За пальне нам служать сонячні батареї, що акумулюють енергію плазми вашого Сонця, і також живлять всю систему всередині зорельоту. Через декілька годин прибудемо на Сеопфію. А поки що можете відпочити, якщо більше немає ніяких запитань. Заб покаже вам ваші каюти.

— А можна ще два останні запитання? — зненацька прохопився Рома.

— Давай, валяй, — своєю оригінальною усмішкою посміхнувся Зіб.

— Ви справді звужуєте час? Адже знаю, що до Місяця дуже далеко і за кілька годин туди ніяк не долетіти.

— Ще й як долетимо — з вітерцем! Давай, швиденько, друге запитання.

— А друге моє запитання буде таке. Ви стверджуєте, що великі гуманісти, але ж коли приземлялись, напевне ж з спопелили діаметр посадки?

— І як ви навіть могли таке подумати? Хіба були якісь підстави, чи десь було помітно сліди згарища?