BooksUkraine.com » Сучасна проза » І раптом стукіт у двері 📚 - Українською

Читати книгу - "І раптом стукіт у двері"

169
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "І раптом стукіт у двері" автора Етгар Керет. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 61
Перейти на сторінку:

— Все буде добре, — сказала пані капітан, яка, певно, помітила тривожні зморшки на чолі в Оріт. — Ми будемо з вами весь час.

Ассі прийшов до рабинату як свідок Сімьона й під час цілої церемонії строїв міни, намагаючись розсмішити Оріт. Сам Сімьон виглядав набагато краще, ніж випливало з історій про нього. Жеребець не на рівні світових стандартів, але не такий уже й потворний, як Ассі його описував. До того ж, ідіотом він також не був. Він був дуже дивним, але не дурним, і після рабинату Ассі запросив їх на фалафель. За весь день Сімьон і Оріт не обмінялися жодним словом, окрім «привіт» і слів, які вони промовляли на церемонії, а пізніше, біля кіоску з фалафелем, вони намагалися не дивитись одне на одного. Це розсмішило Ассі.

— Поглянь, яка в тебе вродлива дружина, — сказав він, поклавши руку на Сімьонове плече. Сімьон прикипів поглядом до піти, яку тримав у руці.

— Що ж нам з тобою тепер робити, Сімьоне? — сказав Ассі, не припиняючи підколювати його. — А знаєш, тепер ти повинен її поцілувати. В іншому випадку, згідно з єврейськими законами, шлюб не є дійсним.

До сьогоднішнього дня вона справді не знала, чи Сімьон повірив йому. Ассі згодом їй сказав, що, певна річ, він не вірив, і що просто скористався ситуацією, але Оріт не була настільки впевнена. У кожному разі він раптово нахилився вперед і спробував її поцілувати. Оріт відскочила і його губи не торкнулися її губ. Але до неї дійшов запах його рота, змішаний із запахом смаженого на олії фалафелю, і той пліснявий запах рабинату, що в’ївся в її волосся. Вона відійшла на кілька кроків від них і зблювала на квіткову клумбу, а коли звела очі, її погляд зустрівся з Сімьоновим. Він за хвильку завмер, а потім кинувся навтьоки. Ассі намагався до нього докричатись, але марно — він не зупинився. І це був останній раз, коли вона бачила його. До сьогоднішнього дня.

На шляху до трупарні вона боялася, що не зможе його ідентифікувати. Врешті-решт, вона бачила його лише один раз, два роки тому, і він був тоді цілий і неушкоджений. Але тепер вона одразу зрозуміла, що це він. Його тіло до самої шиї було накрито зеленим простирадлом. Обличчя було зовсім не ушкоджене, не рахуючи маленької дірочки на щоці, розміром не більше монети в один шекель. І запах трупа був точнісінько такий, як і його запах з рота два роки тому. Вона дуже часто думала про той момент. Коли вони все ще стояли біля кіоску з фалафелем, Ассі сказав їй, мовляв, це не її провина, що в Сімьона погано пахне з рота, але їй завжди здавалося, що саме її. І сьогодні, коли вони постукали у двері, вона мусила згадати його. Зрештою, заміж вона виходила не мільйон разів.

— Ви хочете, щоб ми залишили вас на хвилину зі своїм чоловіком? — запитала пані капітан. Оріт похитала головою. — Авжеж. Можна поплакати, — сказала пані капітан. — Немає сенсу стримуватись.

Заплющені очі

Я знаю чоловіка, який увесь час фантазує. Я маю на увазі, що цей чоловік навіть вулицями ходить із заплющеними очима. Сиджу я одного дня на пасажирському сидінні його авта, повертаю голову ліворуч і бачу, що обома руками він тримає кермо, а очі в нього заплющені. Серйозно, він їхав отак автомагістраллю.

— Хаґґаю, — кажу я йому, — це погана ідея. Хаґґаю, розплющ очі, — але він продовжував вести, немов так і треба.

— Ти знаєш, де я зараз? — запитує він мене.

— Розплющ очі, — кажу я знову, — давай, не вибішуй мене.

Якимось дивовижним чином ми уникнули аварії.

Цей чоловік фантазував про будинки інших людей, які начебто насправді належать йому. Про їхні авта, про їхні роботи. Та що там їхні роботи. Про свою дружину. Він уявляв інших жінок своєю дружиною. І дітей, яких він зустрічав на вулиці або в парку, або бачив у якихось телесеріалах, також. Він уявляв їх членами своєї родини замість власних дітей. За цим заняттям він проводив години. Якби була його воля, він би все життя на це витратив.

— Хаґґаю, — кажу я йому, — Хаґґаю, прокинься. Прокинься заради власного життя. У тебе прекрасне життя. Фантастична жінка. Чудові діти. Прокинься.

— Стоп, — відповідає він із глибин свого безкаркасного крісла, — не руйнуй цю мить. Знаєш, із ким я зараз? Із Йотамом Рацабі, своїм старим армійським другом. Ми їдемо у джипі з Йотамом Рацабі. Лише я, Йоті та малий Евіатар Мендельссон — це хитрожопе дитя з дитсадка Аміта. І це мале чортеня Евіатар каже мені: «Татку, я хочу пити. Можна мені пива?» Уяви собі. Хлопчику ще нема семи. Тож я й кажу: «Яке ще пиво, Еві. Тобі ж мама казала, що це заборонено». Його мама, моя колишня тобто. Рона Єдідія зі школи. Прекрасна, як моделька, але тверда, міцна, як цвях.

— Хаґґаю, — кажу я, — це не твій син, а вона не твоя дружина. Ти не розлучений, чуваче, ти щасливо одружений. Розплющ очі.

Щоразу, коли я привожу цього хлопчика до неї додому, у мене робиться стояк, — каже він, немовби не чує мене. — Такий великий стояк, як корабельна щогла. Моя колишня — чудова, але тверда. І від цієї твердості в мене робиться стояк.

— Вона не твоя колишня, — кажу я, — і в тебе немає стояка.

Я знаю, що кажу. Він

1 ... 8 9 10 ... 61
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «І раптом стукіт у двері», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "І раптом стукіт у двері"