Читати книгу - "Крок вікінга, Наталія Іванівна Околітенко"

Ним виявився високий, дуже худий чоловік у модерних темних окулярах, який безшумними рухами був схожий на кажана. Його обличчя Мак-Грегорі встиг добряче розгледіти: воно аж тиждень тому виринуло з темного кутка в самому кінці галереї й привернуло увагу незворушним спокоєм. Зберігаючи той самий вираз осяйної безтурботності, він проте весь час розмовляв із сусідами, й враження було таке, що це просто самотній, однак за вдачею дуже товариський чоловік, котрий прийшов сюди погомоніти про погоду й вичитані з вечірніх газет плітки. Мак-Грегорі чекав, що він передасть свою чергу, коли вона наблизиться, комусь із нетерплячих і знову сховається за пальму, аби ще якийсь час потішитись товариством нових співрозмовників. Але говіркий добродій таки ж зайшов до кабінету, й Мак-Грегорі всміхнувся йому з професійною теплотою.

— Я вас уважно слухаю.

Мабуть, мова піде про визначення оптимального спадкоємця… ну, так і є! Чоловік дістав з теки систему порцелянових посудинок з герметично загвинченими накривками — в таких носили на аналіз краплини крові, обрізки нігтів, волосся: все це часом роздобувалося з великою обережністю, хромосомні дослідження оповивалися таємницею, і було у всіх цих маніпуляціях щось від прадавніх часів, коли чаклуни за грубі гроші наводили нй: людину пристріт.

І те, що Мак-Грегорі робив із вмістом посудинок, теж нагадувало чорномагійні дійства: чаклуни мудрували над точно такими матеріалами, пробуджуючи сили, що впливали на здоров’я чи долю якогось горопахи. Здоров’я в даному разі ні до чого, а от на долі власника обрізка нігтя чи волосини маніпуляції Мак-Грегорі таки ж могли позначитись… Був певен: половина візитерів, які сидять зараз у приймальному покої, заплатила б йому удвічі більше, аби він написав у своїх висновках не те, що показав електронний мікроскоп, а те, що хочеться. Важко не спокуситися видати бажане за дійсне…

— Спочатку ви маєте набратися терпіння й вислухати мою історію, — звичайно ж, каже чоловік.

Мак-Грегорі всміхається ще люб’язніше, але дозволяє собі попросити з усією делікатністю, на яку здатен:

— Будь ласка, стисліше. Я постараюся зрозуміти вас на півслові.

— Я належу до стародавнього й дуже шанованого роду («Ох!» — ледь не вихопилось у Мак-Грегорі, та він поквапився піднести до рота напахчену хустинку). Майоратом, який успадкував мій батько, володіли вісім поколінь («Ніколи б не зважився переступити поріг того прикрашеного гербами порохна. Уявляю, які страхіття там ввижаються вночі у ліжку під шовковим балдахіном!»). Рід наш дав світові мужніх вояків, стійких і відданих, або ж пастирів, які відзначалися схильністю до подвижництва й особливою піднесеністю мислення («Породистих телепнів, які тільки й вміли що вбивати, дерти горло й хлебтати вино, або ж кволих боягузів, котрі ховали свою нікчемність під сутаною»). Але минулого століття в нашому роду, на жаль, трапилася прикра історія. Сер Джон замість примножувати славу родового маєтку все кинув і повіявся в світи з мандрівним цирком («Нарешті знайшовся хоч один хлопець з фантазією…»). То була велика біда, але вона прийшла не сама: в дорозі сер Джон звінчався з циганкою, що на міських майданах розважала людей непристойними танками («Порядний чоловік був… і розумний!»). Батько у гніві прокляв блудного сина («Це вони вміють…») й навіки відлучив його нащадків від родового спадку, навіть знати не побажав, куди їх порозкидала доля. Вже на старість у нього і його третьої дружини — дві одна за одною повмирали, — благородної леді Елінор, народився син, він і цодів стародавній майорат. Але прокляття нашого славетного пращура, на жаль, впало й на того, кого воно не стосувалося… на прямого нащадка благородної леді Елі-нор, котрий перед вами.

— Дуже приємно, — ледь звівся Мак-Грегорі на елегантний уклін клієнта.

— Дітей у мене немає, а дні мої вже хилиться на захід.

З-під темних окулярів чоловіка викотилася сльозинка й вмить висохла на впалих щоках. Перечекавши належну паузу, Мак-Грегорі сказав:

— Я глибоко вам співчуваю. Я навіть вгадую ваше бажання: ви хочете, щоб я, провівши генний аналіз, знайшов вам нащадків тієї гілки, що її ваш розгніваний пращур так необачно відтяв від древа вашого благородного роду. Я вгадав? Але ж…

— О, я до краю спростив ваше завдання! — зрадів чоловік, що йому не доведеться продовжувати явно важкі для нього пояснення. — Я сам розшукав усіх можливих спадкоємців — за паперами, бо зустрічатися з гіпотетичними родичами не маю можливості та й бажання, їх шестеро, й всі вони носять наше родинне прізвище. Тільки… ви самі розумієте, потрібні неспростовні біологічні докази, бо серед цих шістьох можуть трапитися звичайні однофамільці та й просто авантурники.

— Тоді це не проблема! Гадаю, для початку достатньо хромосомного аналізу, до генного справа навіть не дійде.

— Як знаєте, бо я на цьому зовсім не розуміюся. Знайдіть мені серед шістьох такого, якому б я по смерті міг залишити свій родовий майорат, і приготуйте переконливі обгрунтування. До рук чужого маєток потрапити не може.

— А коли такими виявляться всі шестеро? Чоловік озирнувся вже від порога і, трохи постоявши, рвучко вклонився:

— Ну, я чекаю.

На запитання він не відповів.

О четвертій годині, випровадивши останню «краплину голубої крові», а нею виявилася до краю висохла бабуся з витертою до полотняної основи, зате прикрашеною діамантами театральною торбинкою, вона конче хотіла знати, в якому коліні її нащадків з’явиться, красуня блондинка з карими очима, достеменно тика, якою вона була замолоду («Можна не сумніватися, що лишок життя ця стара мріятиме про воскресіння після смерті»), Мак-Грегорі взявся вивчати мікрофотографії, щр їх приготувала лаборантка.

Фотографій було кілька серій: спочатку загальна картина всіх сорока шести людських хромосом, потім кожна хромосома окремо, її деталі й нарешті те конкретне, що становить неповторну особливість геному кожної людини. Часом воно зразу впадало в око, часом доводилось робити сто, двісті, більше знімків, і тоді підключали комп’ютер, щораз розробляючи для нього окрему програму.

Мак-Грегорі вдивлявся в ієрогліфи природи, що містили колосальну інформацію, й думав: скоро він за найтоншими деталями навчиться давати характеристику людині, якій належать хромосоми, і коли це буде щойно-народжена дитина, то передбачатиме ту павутину причин і наслідків, яку вона