Читати книгу - "Стріла Всесвіту, Світлана Володимирівна Ягупова"

Хочу запитати, про яку дірку вона говорить, але Надійка вже зачиняє за нею двері.

— Візьму і поставлю в своїй кімнаті, — несподівано для себе кажу я.

— От і добре, — зітхає Матусевич. — Отже, ви допоможете з’ясувати обставини смерті.

— Справу ж закрито…

— Так, але багато чого лишилось неясним… Розгадка може бути в щоденнику і у вашій теорії четвертого виміру…

— Моїй?!

— Так. Щоденник розпочато після розмови з вами. Схоже, що Маджак спробував перейти від теорії до практики… Вловити смисл у записах Маджака мені не вдається. Я розумію, що він божевільний, але ж і в божевільних може бути щось нормальне, щось осмислене… Як ви думаєте?

— Думаю, що буває… Може, пообідаєте з нами?

Надійна демонстративно промовчала. Матусевич подякував, залишив номер свого телефону, адресу роботи й пішов.

Обідаємо на кухні. Мовчки. Оксана й Мурко мовчазні від природи, а Надійна сердиться. По обіді веде Оксану спати, а ми з Мурком, забравши спадок, розміщуємось у мене. Вішаю картину на стіну і обережно розгортаю щоденник. Там написано:

“Щоденник Петра Маджака”.

10 березня 198… року. Вирішив поновити звичку вести щоденник — хочу мати послідовну реєстрацію пошуків четвертого виміру. Насамперед записую міркування, точніше, цілу концепцію, яку виклав учора новий знайомий Андрій Глинський. Розмова йшла про майстерню і умови роботи, потім перейшла до оцінки творчого процесу і його наслідків, а потім я почув таку фразу: “Картина — це, безумовно, вікно в інший світ, але вікно засклене… Можна глянути крізь нього, але пройти не можна — шибки не пускають”. Думка мені сподобалась, увімкнув магнітофон. Тепер дещо переписую. “Шибки, — говорив Андрій далі, — утворюються з обмежень, накладених на наші оригінали. Нас від народження навчають сприймати навколишній світ тільки певним способом і тільки за певною схемою. Ця схема накладає на наше сприймання і наше мислення безліч заборон, своєрідних табу. З самого раннього дитинства ми чуємо від батьків та інших дорослих: “Цього не може бути”, “Це неможливо” і “Це теж неможливо”. Ці табу й стримують нас, завдають багато клопоту.

Однак насправді не існує нічого такого, що можна було б назвати “неможливим”, інакше кажучи — все, про що людський мозок здатний подумати, тобто проявити в плані мислення, все те може бути за певних обставин здійснене, тобто проявлене матеріально, у фізичному плані.

Фізичним планом, — пояснив Андрій, — я називаю той навколишній світ, який всі люди сприймають за допомогою органів чуттів і який має три повноцінні виміри — довжину, ширину, височину та четвертий вимір — час, що б для нас напіввиміром, оскільки ми здатні рухатись у ньому лише в одному напрямі.

Крім фізичного, існує ще безліч різних планів. Кількість вимірів цих планів більша, ніж три з половиною, а їхня складність (досконалість) відповідно вища, ніж у фізичного плану. Найпростіший з цих планів і найближчий до фізичного — енергетичний. Цей план, так само як і фізичний, являє собою окремий світ, що оточує нас водночас із звичним нам, видимим для всіх світом. У цьому плані є свої об’єкти, свої явища, свої процеси, свої істоти. Деякі з цих істот мають відповідників у фізичному плані, деякі не мають.

Об’єкти енергетичного плану бачать не всі люди, а лише ті, що здатні сприймати тонкіші подразники. За давнини таких людей називали відьмаками та відьмами і спалювали на багаттях. Тепер ми називаємо їх екстрасенсами, телепатами, ясновидцями, шизофреніками та іншими малопривабливими термінами і лікуємось у них або лікуємо їх. Звичайно, крім цих людей, є й справді хворі, з неповноцінною психікою. Однак ми, на жаль, ще не можемо з певністю відділити людей з надто розвішеною психікою від людей зі спотвореною психікою і лікуємо тих і других однаково — нейролептиками та інсуліном. Поза нашими турботами залишається значна група людей, які бачать явища і предмети енергетичного світу, але не усвідомлюють цього, думаючи, що бачене ними — це якісь побічні світлові ефекти фізичного світу чи оптичні дефекти власного світосприймання. До цієї категорії належите, як мені здається, і ви, шановний художнику.

Чому я так думаю? Бо люди й рослини, яких ви зображуєте, дуже несхожі на те, що всі ми бачимо нашим звичайним зором…

Так, так, звичайно, ви маєте право на індивідуальне творче бачення і зображення світу! Але справа в тому, що в даному разі ваше бачення світу не таке вже й індивідуальне, — саме такий вигляд мають люди й рослини, коли їх сприймати в енергетичному плані.

Звідки я знаю? З розповідей, описів та й з власного досвіду.

Так, іноді при певному стані свідомості мені вдається дещо бачити й поза межами фізичного плану. Так, це здатність суб’єктивна, а от картина, на мій погляд, може бути об’єктивним засобом встановлення контакту з іншими, багатомірними планами.

Я не художник і не знаю, як це зробити. Але знаю, що немає нічого неможливого. Для первісного художника зображення третього виміру на площині теж здавалось неможливим, і, коли йому потрібна була тримірність твору, він вдався до скульптури. Тепер тримірне видовище прекрасно реалізується на площині. Намальовані пейзажі і споруди при кваліфікованому виконанні і вмілій кінозйомці ми не відрізняємо на екрані від справжніх, об’ємних. Певен, що можна найти спосіб зображення на площині не лише третього виміру — глибини, але й четвертого — часу.

Як можна зобразити час?

Це вже ваша справа, ви — представник образотворчого мистецтва. Тільки не треба лякатися загадковості часу. Це такий самий вимір, як довжина, ширина чи височина. Просто цим виміром наша психіка тільки-но оволодіває, і тому ми ще не можемо бачити у ньому весь об’єкт відразу, як бачимо у будь-якому з трьох інших вимірів. Натомість ми розглядаємо об’єкт поступово, утворюючи в такий спосіб минуле, сучасне і майбутнє, тобто час. Насправді ж ці критерії часу існують разом, так само, як разом існують всі компоненти фізичного простору — довжина…”

Мені було ніяково читати цю свою