Читати книгу - "Останній шанс, Василь Павлович Бережний"
- Жанр: Фантастика
- Автор: Василь Павлович Бережний
Оповідання "Останній шанс" входить в збірку "Під крижаним щитом".
© Виталий Карацупа, 2004-2009
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Останнiй шанс (на украинском языке)
БЕРЕЖНОЙ ВАСИЛЬ ПАВЛОВИЧ
Останнiй шанс
Коли юнi зухвальцi вивели старого Конструктора з пiдземелля, той мало не захлинувся свiжим повiтрям. Дихав судорожно, часто, запалi груди ходили ходором.
- Стiйте... Заждiть...
Вiн уп'явся в мiцнi юначi руки, i хлопцям здалося, що в старого не пальцi, а пазури. Зупинилися. На сходi заходив Фобос, i невiдомо було, чи оте блiде сяйво вiд нього, чи, можливо, уже сходить Деймос. Юнаки, блукаючи у пiдземеллi, втратили лiк часу. А з Конструктором вони ледве просувалися,в'язень виснажений до краю,- хоч можлива була погоня.
- Зорi... - Конструктор ще щось шепоче, жадiбно обмацує очима темну пiвсферу неба. По його виснаженому обличчi течуть сльози, та хлопцi не помiчають їх, сторожко прислухаються до мороку ночi. Хоча б встигнути затемна сховатись у горах! Апарат хоч i швидкохiдний, та все ж...
А старий нiяк не може намилуватися небом. П'ятдесят вiсiм рокiв п'ятдесят вiсiм довгих рокiв! - пробув вiн пiд важким кам'яним склепiнням. Та його нiколи не полишала надiя, що колись побачить над собою небо, з першого ж дня, коли за велiнням Вершини Мудростi його запроторили в катакомби, не полишала. I ось вiн таки дiждався!
Небо... Зорi... Легкий повiв вiтру i подих космосу...
- Пора, шановний Ру... - Троє юнакiв-смiливцiв квапляться.
Конструктор це добре розумiє, а от чи вони його розумiють? Хлопцi рушають обережно, тримаючи старого пiд руки. Якби не заперечував - ухопили б та й понесли. Але ж не хоче! Спроквола переставляє свої сухi нижнi кiнцiвки, немов боїться, що вони ось-ось хруснуть i переламаються. Шурхотить пiсок, наче пустеля зiтхає.
Нарештi дiйшли до апарата. Округла кабiна мiцно стояла на пiску, розкинувши в боки три свої "ноги". Як тiльки всi забралися в неї, дверцята засунулися, задзижчав мотор. Кабiна почала плавно здiйматися вгору. Ось вона стала на своїх шарнiрних опорах. Мотор загув дещо гучнiше, одна "нога" викинулася вперед, за нею - iншi. По мовчазнiй пустелi наче побiг великий павук на трьох довгих ногах.
Старий Конструктор нишк бiля iлюмiнатора i дивився, як танцюють на небi зорi.
Вiн не впiзнав космодрому. Службовi примiщення, корпуси майстерень все тонуло в бурому пiску. Стартова естакада, в якiй темнiв цилiндр останньої ракети, помiтно похилилася. Навiть кiльце вивiтрених гiр, що вiддiляє космодром вiд пустелi, неначе понижчало, осiло.
Старий безпорадно позирнув на своїх юних друзiв.
- Хiба тут можна щось зробити? Потрiбнi зусилля сотень або й тисяч...
- Нас четверо. I ми мусимо! Бо iнакше - пройдуть столiття...
Безброве лице старого спохмурнiло, сизi перетинки затягнулися на очах.
- На той час, коли космiчнi польоти були забороненi, готовнiсть ракети дорiвнювала шiстдесяти...
- То невже ж ми... Зважте, шановний Ру, це останнiй шанс!
- Дiти, чи уявляєте ви, що таке монтаж космiчної ракети?
Звичайно, де ж їм уявляти? Це поколiння зросло вже пiсля космiчної ери, яка починалася з великих сподiвань i закiнчилася так безславно... Коли перша експедицiя загинула, зiткнувшись з астероїдом, незабаром спорядили нову. Космiчний корабель звався "Око", вiн мусив облетiти навколо голубої третьої планети, оглянути її зблизька i потiм заснувати на великому її супутнику базу. Спочатку все йшло добре. Центр космiчних польотiв одержав багатющу iнформацiю про цю голубу планету, але, зрештою, i цей екiпаж зазнав невдачi. Посадка на супутник була нещасливою - корабель "Око" упав набiк i не мiг стартувати. Доки спорядили рятiвничу ракету, екiпаж загинув. Сама рятiвнича занадто наблизилася до третьої i впала на її пiвденну полярну шапку...
Минали роки, десятилiття - хоча б один космiчний полiт завершився успiхом! Катастрофи переслiдували космонавтiв, як прокляття. I коли трагiчна доля спiткала чергову експедицiю (ракета вибухнула над пустелею у верхнiх широтах третьої), мати одного iз загиблих космонавтiв пiдняла руки до неба i, ридаючи, просила Долю змилуватися над смiливцями. I раптом їй вчулося: "Не пробивайте шляхiв у Всесвiт, бо холод заб'є вам подих i гординя ваша занiмiє!"
З того й почалося. Проповiдники понесли по всiй планетi звiстку про божий гнiв, плани ентузiастiв полетiли шкереберть. Верховну владу одержав тупий фанатик, якого було проголошено Вершиною Мудростi. Найперше, що вiн зробив,- прокляв космiчнi дослiдження i пiд страхом смертi заборонив не тiльки вивчати цю справу, а й навiть згадувати про неї.
О, Ру пам'ятає дикий напад оскаженiлого натовпу на космодром, добре пам'ятає. Його тодi ледве не роздерли на шматки. Побитих, скалiчених, їх усiх за милостивим наказом Вершини Мудростi вкинули у пiдземелля, що 5 давнiх часiв правило за в'язницю. Вiдтодi в небi не шугали ракети. Всi iнженери, технiки, конструктори сконали пiд кам'яним склепiнням, лишився один Ру. Здавалося, галузка космiчного знання засохла, вмерла. А от бач...
Про полiт ракети старий Ру вже й не мрiяв, а побачити небо хотiв, ой, як хотiв.
Юнаки обступили його:
- З чого будемо починати?
Старий Конструктор наче прокинувся зi сну.
- Починати?..
- Нам не можна гаяти й хвилини.
- Так, так, гаятись нiколи.. - шепотiв старий, наче сам до себе. - Я вважаю, треба одразу перевiрити, чи вцiлiли елементи агрегату.
- А може, спочатку стартову систему?
- Починайте з чого хочете, а я органiзую оборону, - сказав довгошиїй юнак i поклав свою трипалу долоню на сiрий цилiндрик, що висiв у нього на боцi.
Старий Ру вiдчув приплив сили. Випростав змучене старече тiло, хазяйновито поглянув навколо i рушив, грузнучи в пiску, в напрямку стартової естакади.
Хтось iз юнакiв торкнув його за лiкоть:
- Пiшки довго. Прошу до кабiни.
"Павук" на трьох лапах кинувся бiгти, розкидаючи пiсок. Довгошиїй подивився вслiд, постояв трохи в задумi i, пiдiйшовши до високої освiтлювальної мачти, подерся по нiй угору.
Старший наглядач пiдземних темниць Оам саме споживав харч iз рук своєї красунi Онол (годувати його - в цьому, власне, й полягають її обов'язки!), коли його потурбував сигнал iз другого ярусу. Кришталева пiрамiдка на великiй панелi раптом потемнiла, в низьке, хоча й досить просторе примiщення посипалося надокучливе поцокування. Оам скривився, що означало його велике невдоволення, бо скривити заплиле жиром лице було не так-то легко. Яке зухвальство - турбувати його пiд час годiвлi! Оам невдоволено взяв таку саму пiрамiдку, як i на панелi, очицi затяглися чорними перетинками.
- Я на посту!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній шанс, Василь Павлович Бережний», після закриття браузера.