Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

— Ось і збагни того старого Лафліна! — зауважив один маклер іншому, прочитавши назву фірми на важких бронзових дощечках, прибитих по обидва боки дверей, що виходили на ріг, та обводячи поглядом величезні дзеркальні вікна. — Я думав, старий зовсім на пси зійшов, а він дивися як розвернувся. Хто ж цей його партнер?

— Не знаю. Кажуть, якийсь зайда зі східних штатів.

— У гору пішов, нічого не скажеш. Які вікна поставив!

Так почалася фінансова кар’єра Френка Алджернона Ковпервуда в Чикаґо.

5. Про справи родинні

Той, хто вважає, що Ковпервуд діяв поспішно чи необачно, вступаючи в компанію з Лафліном, погано розуміє тверезу та розважливу природу цього чоловіка. За тринадцять місяців, проведених у філадельфійській в’язниці, Френк мав час як годиться про все зважити, перевірити свої погляди на життя, на те, кому належиться панувати в суспільстві, і раз назавжди обрати собі лінію поведінки. Він може, має і буде панувати сам-один. Нікому і за жодних обставин він не дозволить розпоряджатися собою й якщо іноді і опуститься до прохання, то прохачем не стане ніколи! Доволі того, що він уже раз жорстоко поплатився, зв’язавшись у Філадельфії зі Стінером. Він на голову вищий за всіх цих бездарних і боягузливих фінансистів і махлярів, і зуміє це довести. Люди мають обертатися навколо нього, як планети навколо Сонця.

Коли в Філадельфії перед ним зачинилися усі двері, чоловік зрозумів, що, з точки зору так званого добір­ного товариства, репутація його забруднена, і невідомо, чи вдасться йому хоч колись її поновити. Міркуючи про це мимохідь, він дійшов висновку, що треба шукати собі союз­ників не серед багатої та впливової верхівки, просякнутої духом кастовості та снобізму, а серед початківців, талановитих фінансистів, котрі тільки-но вибилися або ще вибиваються в люди і не мають надії потрапити у вищий світ. Таких було чимало. А якщо йому пощастить і він доб’ється фінансової могутності, тоді вже можна буде диктувати свою волю суспільству. Індивідуаліст до мозку кісток, котрий не хоче рахуватися ні з ким і ні з чим, Ковпервуд був далеким від справжнього демократизму, а разом із цим люди з народу були ближчі його серцю, ніж представники привілейованого класу, і він краще розумів їх. Цим, можливо, і пояснювалося почасти те, що Френк узяв собі в компаньйони такого самобутнього та дивакуватого чоловіка, як Пітер Лафлін. Він вибрав його, як вибирає хірург, приступаючи до операції, потрібний йому інструмент. І тепер старому Лафліну при всій його прозорливості належало бути всього лише знаряддям у спритних і сильних руках Ковпервуда, простим виконавцем задумів іншого, на рідкість спритного та гнучкого розуму. До пори до часу Ковпервуда цілком влаштовувало працювати під маркою фірми «Пітер Лафлін і Ко». Це дозволяло, не привертаючи до себе уваги, в тиші обмірковувати та розробити два-три майстерних ходи, за допомогою яких він сподівався утвердитися в діловому світі Чикаґо.

Однак для успіху фінансової кар’єри Ковпервуда та світської кар’єри його і Ейлін у новому місті необхідно було перш за все домогтися розлучення. Гарпер Стеджер, адвокат Френка, зі шкіри пнувся, намагаючись здобути прихильність пані Ковпервуд, котра так само мало довіряла адвокатам, як і своєму верткому чоловікові. Тепер це була суха, строга, доволі безбарвна дама, котра зберегла, проте, сліди колишньої, дещо збляклої краси і свого часу полонила Френка. Тонкі зморшки залягли у неї навколо очей, носа та рота. На обличчі її завжди були написані осуд, покірність долі, усвідомлення своєї приреченості й образа.

Вкрадливо-люб’язний Стеджер, котрий ледачою своєю грацією нагадував манери ситого кота, що неквапливо підстерігає мишу, якнайкраще підходив для призначеної йому ролі. Навряд чи деінде знайшовся б інший підступніший і безпринципніший чолов’яга. Здавалося, його заповіддю було: промовляй м’яко, іди нечутно.

— Моя люба пані Ковпервуд, — переконував він свою жертву, сидячи котрогось весняного вечора в скромній вітальні її помешкання в західній частині Філадельфії. — Мені нема потреби вам казати, що чоловік ваш — неабияка особистість і що боротися з ним — марна справа. Він багато в чому перед вами винен, не заперечую, дуже багато в чому, — при цих словах пані Ковпервуд нетерпляче стенула плечима, — але мені здається, ви занадто вимогливі до нього. Ви ж знаєте, що за людина ваш чоловік, — Стеджер безпорадно розвів своїми тонкими, пещеними руками, — силою його ні до чого не змусиш. Це — особистість виняткова, пані Ковпервуд. Людина посередня, переживши стільки, скільки пережив він, ніколи не змогла б так стрімко піднятися. Послухайте дружню пораду: відпустіть його на всі чотири сторони! Дайте йому розлучення. Він готовий забезпечити вас і дітей, він щиро цього прагне. Я впевнений, що він подбає про їхнє майбутнє. Але його дратує ваше небажання юридично оформити розрив. І якщо ви станете наполягати, то боюся, що справа може бути передана до суду. Так ось, поки до цього не дійшло, мені б щиро хотілося досягти прийнятної для вас угоди. Ви знаєте, як засмутила мене вся ця історія, й я не перестаю шкодувати про те, що трапилося.

Тут пан Стеджер із скорботним виглядом закотив очі, немов жалкуючи про те, що все настільки мінливе і непостійне в цьому світі.

Пані Ковпервуд терпляче — вп’ятнадцяте чи навіть удвадцяте — вислухала його. Френка все одно не повернеш. Стеджер ставиться до неї не гірше і не краще за будь-якого іншого адвоката. До того ж він такий ввічливий та уважний. Незважаючи на його макіавеллівський фах, пані Ковпервуд готова була повірити цьому правнику. А Стеджер м’яко, обережно продовжував викладати все нові і нові аргументи. Нарешті — а це були двадцять перші його відвідини — він зі засмученим виглядом повідомив їй, що Ковпервуд вирішив припинити оплату її рахунків і зняти із себе всі матеріальні зобов’язання, поки суд не визначить, скільки він має їй виплатити. Сам же Стеджер відмовляється від подальшого ведення цієї справи. Пані Ковпервуд зрозуміла, що настав час поступитися, і виставила свої умови. Якщо чоловік виділить їй і дітям двісті тисяч доларів (такою була пропозиція самого Ковпервуда), а в майбутньому, коли підросте їхній єдиний син Френк, прилаштує його до якоїсь справи, — вона згодна.

Пані Ковпервуд йшла на розлучення дуже неохоче.