Читати книгу - "Покатаємось на байку, мер?, Діана Фло"

У вихідні громадське та політичне життя міста завмирало, а Богдан нарешті знімав з лиця маску «градоначальника».

Він ставав звичайним тридцяти трирічним чоловіком, який вважав за краще провести затишний вечір з телевізором і картопляними чіпсами, аніж піти в спортзал покачатися. Колись він був іншим, лише п'ять років тому буквально жив роботою, розслідував найскладніші справи і ліз у пекло, щоб докопатися до правди. Але який сенс ставати на бігову доріжку, якщо він і так відчував себе хом'яком у колесі, яке постійно оберталося, оберталося і оберталося… Потік людей, які потребували допомоги, не закінчувався, і Богдан раз-по-раз згадував, що заради цієї посади він старанно працював, тож не мав морального права здаватися.

У газеті «Фокус» його шанували, але не могли дати владу та вплив.

Він писав про незаконні рейдерські захоплення, про проблеми з медичним забезпеченням діабетиків, про корупцію, люди обурювалися, а влада постійно обіцяла зайнятися цим упритул, але проходили місяці… І абсолютно нічого не змінювалося.

Тоді Богдан надумав сам стати владою.

— Хто ж знав, що це не так весело, як здається? — сказав він своєму відображенню в кухонному вікні, а потім одним рухом закрив його шторами. Всерйоз про стеження Богдан не переживав, часом його наздоганяла параноя, що випадковий перехожий захоче підгледіти, чим там займався новий мер, тому він був обережний.

Сівши на диван, Богдан поставив миску з чіпсами на скляний стіл і підсунув до себе ноутбук.

Він міг подивитися фільм, пройтися стрічкою «Фейсбука» або оновити цнотливий «Інстаграм», але… Але надто спокусливо виглядала закладка сайту знайомств у верхній панелі браузера. Цей ноутбук він ніколи не брав із собою на роботу саме через цю зелененьку вкладку у Chrome. До дідька. Богдан подумав, що бодай якась розрядка сьогодні йому не завадить. Він зайшов на сайт.

Його анкета діяла на користувачів як магніт, майже завжди йому писали першими.

І цей раз не став винятком. У віконці з'явилася цифра «1», і Богдан з цікавістю клацнув на фото профілю.

Він завжди так робив, перш ніж відповідати.

«Андрій 222» завантажив лише одне фото свого торсу, по якому Богдан зрозумів, що в нього була гарна фізична форма (або це взагалі випадкове фото з інтернету, як і у Богдана, врешті-решт).

«Привіт, нудьгуєш?» — прочитав Богдан у повідомленні.

Він надрукував у відповідь:

«А ти можеш щось цікаве запропонувати?»

На сайт він заходив виключно для секстингу, щоб подрочити не на порно, а з іншою людиною.

«Щось мені підказує, що ти говориш про секс. І як ти любиш?» — Написав «Андрій 222».

Цей тямущий, зрадів Богдан. Він відповів: «Я люблю жорстко».

«І як давно ти когось так трахав?»

Ого, питання — як в око вліпив.

Завмерши, Богдан задумався, чи відповідати правдиво.

Якщо сказати, що він не мав сексу місяців шість, що про нього подумають? З іншого боку, він же заходив на сайт знайомств, щоб написати ганебну, але все ж правду: хочу трахатись, а немає можливості, допоможи, друже, у міру можливостей, через літери.

«Вже півроку нічого не було», — зізнався Богдан.

Йому одразу прилетіло:

«Чувак!»

«Як так?!»

«Ти там не вибухаєш?»

Богдан почав друкувати, що спермотоксикоз — це взагалі-то антинауковий міф, але видалив написане.

Він же не зануда. Тобто зануда, звичайно, але не з тим, кого хотів трахнути через віртуальну мережу.

Почухавши потилицю, Богдан вирішив: а до біса. Повідомлення, яке він відправив «Андрію 222», розкривало карти.

«Чесно кажучи, я близький до цього. Вчора задивлявся на помічника. У нього шикарний зад і поганий характер».

Співрозмовник не одразу відповів, Богдан встиг пошкодувати, що згадав про Мирослава.

Але саме він був найближчим, так би мовити, реальним сексуальним об'єктом. Точно за смаком Богдана і поруч. Не те саме, що задивлятися на чоловіків на сторінках журналів. Він живий, теплий, чуйний, напевно, якщо правильно його торкатися. Богданові здавалося, що дихання Мирослава досі відчувалося на його губах після ліфту. Але це заборонена територія. Він не запропонує Мирославу нічого непристойного, не скаже про свої бажання вголос.

«Це найкращий варіант! Якщо він сексі і наривається, то можна карати його в ліжку. Ти ж любиш грубо», – надійшла відповідь.

— Та щоб тебе, — чортихнувся Богдан.

Член повністю встав. Богдан збирався подрочити, так, але не на Мирослава! Це шлях на дно. На самісіньке дно. Але що він міг зробити з собою? Проти фізіології не попреш. Проти бажань також. Швидко перемістивши ноут до чіпсів, яких так і не торкнувся, Богдан написав Андрію повідомлення: «А ти був поганим хлопчиком? Розкажи, як тебе покарати? Що мені з тобою зробити?»

Правою рукою Богдан відтягнув пояс домашніх штанів, розвів ноги і почав повільно водити рукою по стволу. Він поглядав на ноутбук, уявляючи, що це не якийсь випадковий хлопець йому писав, а Мирослав. Саме Мирослав розказував, як його треба провчити за погану поведінку в мерії. О, Богдан зробив би це з щирим ентузіазмом, він уже представляв все в непристойних деталях.

«Думаю, спочатку ти міг би поставити мене на коліна і змусити вилизувати себе. Ти б штовхався у рот, тримаючи мене за потилицю і не даючи ні секунди спокою. Погані хлопці приймають сперму».

«А потім ти б увійшов ззаду. Ти трахав би мене грубо і різко».

— О господи… — зітхнув Богдан.

Він відвернувся і заплющив очі.

Вони б зробили це у кабінеті. У його ж кабінеті! Богдан уявив Мирослава, що розставив ноги, наче запрошуючи його до себе. Уявив, що наказує хлопцеві залізти під стіл і розстебнути йому штани, каже, що Мирослав повинен добре виконати свою роботу за все те хамство, що від нього довелося терпіти Богданові.