Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Про повороти долі та надії на краще
— Схоже, у дівчини струс, — не дуже впевнено сказав немолодий чоловік, мабуть, лікар. — Нудить? — співчутливо спитав він у Ліїн.
— Так, — прошепотіла вона.
— Точно струс, — остаточно визначився з діагнозом лікар. — Нехай полежить, відпочине. Запитання їй зараз ставити точно не варто.
Офіцер, котрий стояв у дверях, як сама відплата, тільки кивнув і пішов. Його Ліїн впізнала по кітелю, а роздивитися до пуття знову не вдалося. Та не дуже й хотілося.
Потім потяглися дні та ночі, за зміною яких Ліїн спостерігала в ілюмінатор. За ці дні кілька разів заходив лікар, приніс цілющий настій у металевій пляшечці і спробував втішити тим, що капітан у них, звичайно, суворий, проте справедливий. Ліїн ні крапельки не втішилася, бо чудово розуміла, що за всі витівки її навіть повісити можна без жодної шкоди для совісті та справедливості.
Ближче до вечора першого дня прийшло збентежене і почервоніле хлопча. Юнга, чи втікач з дому, який у пошуках кращого життя заліз на корабель, та так і залишився — справедливий капітан не звелів викидати його за борт. Хлопчик приніс спочатку купу ганчір'я, в яких Ліїн з деякими зусиллями впізнала нижню сорочку, явно чоловічу, широчені штани з дірками в поясі, в які хтось добрий просунув мотузку, і жакет від жіночого костюма для верхової їзди. Жакет був гарний, хоч і з плямою на самому помітному місці і через це кинутий власницею на кораблі. Поруч зі штанами він виглядав як дорога розписна скринька на тлі старих діжок.
Наступним заходом хлопчик приніс відро води, з амулетом, що підігріває, на дні. А третім — дерев'яну балію зі сколеним краєм. Балія була невелика, тільки щоб сісти підібгавши ноги. А при найближчому розгляді в ній виявилося сіре лляне полотнище та мочалка з конопляних волокон.
— Ось. Капітан звелів, — ніяково сказав хлопчик. — Ходити лікар не звелів, і капітан послав Будажа до села, ми якраз там воду набрали. Ось. Усі на палубі обливаються, капітан у нас чистоту любить. А вам не можна. І навіть за покривалами не можна, як робила та елана, яку капітан віз нареченому, вам лікар не наказав. Ось.
Висловившись, хлопчисько вклонився, явно не розуміючи, як ставитися до дивної побитої дівчини, і спритно вискочив за двері.
— Я вам потім нове простирадло принесу, — пообіцяв хлопчик із-за дверей і з тупотом кудись помчав.
— Чистоту він любить, — пробурчала Ліїн, але балією і відром скористалася, незважаючи на нудоту, що повернулася. І навіть відчула себе набагато краще, як не дивно. Мабуть, також чистоту любила, просто досі про це не знала.
А потім дні тяглися, тяглися, Ліїн якось непомітно стало краще, і навіть обличчя перестало бути таким страшним — опухлість спала, а синці позеленіли. Лікар був собою та своїми ліками дуже задоволений. А Ліїн зрозуміла, що скоро прийде капітан, разом зі своїми суворістю та справедливістю. І засумувала. Обдурити його навряд чи вдасться. Якщо у нього є амулети для підігріву води, то й потрібніший офіцеру такого рангу для виявлення брехні теж знайдеться. Мовчати? Ну, тоді її просто передадуть ще комусь, а він недовго думаючи теж передасть — кату в катівню. У тому, що зможе гордо все витримати, Ліїн сумнівалася. Та й сенсу в цьому не бачила. Про контрабандистів вона все одно нічого до ладу не знала. А партизанів у болоті самостійно не знайде за всього бажання. Тим більше, вони, напевно, вже знялися з того місця, де були, і переховалися. Вони так робили після кожної невдачі.
А прочісувати болота? Якби могли, вони б і без її розповідей про життя революціонерів це зробили. А отже, не можуть.
Або не хочуть. Комусь ці партизани вигідні, це вже Ліїн розуміла. Почала розуміти навіть раніше, ніж розчарувалася у шляхетності ідей борців з імператором. Дивно вони якось із ним боролися.
— Гаразд, почекаємо, — вирішила Ліїн і лягла спати.
Навіщо переживати через те, що все одно від неї не залежить.
***
Про Ліїн, здавалося, забули. Озера, протоки та очерети давно замінилися на морські простори, а вона продовжувала сидіти в каюті. Практично в повній самоті. Іноді заглядав знайомий хлопчик, намагався розважати і навіть, коли вона попросила хоч щось почитати, приніс автобіографію Мініма Розумного, великого адмірала. Автобіографія виявилася цікавою, і завдяки їй Ліїн непогано прожила цілих чотири дні. Описи планування битв і того, як чергові плани довелося міняти на ходу, займали десь третину книги. Філософські роздуми, оди улюбленому імператору та вірним друзям ще третина. А остання третина була присвячена любовним пригодам бравого адмірала, і описувалися ці пригоди без усілякої сором'язливості.
Потім одного дня заглянув корабельний лікар, сказав, що Ліїн погарнішала і тепер їй не страшно показитися на очі людям, після чого порадував, що на неї чекає капітан. Для розмови.
Ліїн встала, спробувала пригладити складку на штанах, а потім поправити зачіску, хоча поправляти не було чого, волосся вона просто стягнула мотузкою.
— Ходімо, — видихнула. Все краще, ніж сидіти, божеволіти від нудьги і чекати невідомо чого.
За дверима, як виявилося, на неї чекав супроводжуючий. А лікар, мабуть, прийшов, щоб вона одразу не злякалася, не забулася в кут і не погрожувала вилкою. Виглядав супроводжуючий екзотично та страшно. Височенний, напевно вище Валада, хоча присягатися в цьому Ліїн би не стала. Смаглявий, точніше, дуже смаглявий. З обритою головою, тільки пучок волосся, переплетеного з червоною стрічкою на маківці залишився. Очі темні настільки, що не видно зіниці, зате широка усмішка білозуба. Одягнений він теж був дивно. Штани широченні, схоже, ті, що були на Ліїн, теж у нього позичили. Сорочка сірувата, зате з яскравою вишивкою на рукавах і комірі. А поверх сорочки одягнений шкіряний жилет із нашитими металевими квадратиками. От і думай, жилет це чи частина обладунку, такого ж екзотичного, як і цей чоловік.
— Туди, — приємним баритоном сказав супроводжуючий і вказав далі по коридору.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало», після закриття браузера.