BooksUkraine.com » Історичний роман » Османськими шляхами, Мак Карсегі 📚 - Українською

Читати книгу - "Османськими шляхами, Мак Карсегі"

46
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Османськими шляхами" автора Мак Карсегі. Жанр книги: Історичний роман. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 65
Перейти на сторінку:

Далі від мурзи розмістились його діти. П’ятеро хлопчаків від чотирьох до дванадцяти років. Вони також підозріло поглядали на таких незвичних гостей. Та поводили себе тихо, як того вимагали звичаї.

–Пригощайтесь, – розвів руками, вказуючи на їжу Дамір.

Козакам принесли посудини, щось між мисками і стаканами, наповнені білою рідиною.

–Це кумис, – відсьорбнув із своєї чаші мурза. – Напій з кобилячого молока. Він зігріє вас з дороги. Їжею, яка перед вами, також пригощайтесь.

Богдан зробив ковток. Спочатку невеличкий, тоді більший. Алкогольний напій розлився нутром і справді прогрів промерзле тіло. Кінське м’ясо було незвичним наїдком для козаків, але також смакувало добре.

–Я готовий вас вислухати, – подався вперед і сперся ліктями на схрещені ноги Дамір, коли усі перекусили.

–Нам потрібно дещо знати, – почав Василь.

Мурза відповів легким кивком голови.

–Минулого літа на наші землі був набіг, – продовжив Немова. – Багато людей погнали на невільничі ринки.

–Чув про такий, – байдуже звів брови Дамір. – Але ми, буджацькі татари, до цього не причетні. Невільників погнали у Крим.

–Ми знаємо, – з притискати сказав Лаврін. – Нам потрібно знати на який ринок відвели людей.

–Ви пройшли цей шлях, ще й у таку негоду, щоб запитати у мене те, що й самі знаєте? – здивувався татарин. – Хм. Когось залишили у Криму. Здебільшого тих, які дорого не вартують. Інших, найкращий товар, молодих дівчат, юнаків і дітей, відвезли у Гьозлів та Кафу. А там, як карта ляже. По усіх містах Османської імперії, від Варни до Трапезона.

–Власне це нам і потрібно знати, – звузив очі Лаврін.

–Я не гадалка і не шаман, – розвів руки Дамір. – Ви не до того звернулися.

–Досить! – зірвався на рівні ноги Василь.

Зрідка цього козака можна було побачити у такому стані. Зазвичай він був врівноваженим та стриманим. Але тут емоції переповнила його. Ненависть і презирство, які Немова відчував до татар, виплеснулись назовні.

–Досить, улесливо нам ману в очі пускати! Усі тут знають, що ти свідомий того, куди погнали бранців. А, якщо ні, то знаєш тих, хто володіє цією інформацією.

–Негоже, козаче, так поводити себе у гостях, – прошипів крізь зуби Дамір. – Не потрібно зловживати моєю гостинністю. Ви не в такому положенні, дорогі гості.

Останні слова мурза майже прогарчав.

–Ми можемо повернутись із зовсім іншими гостинцями, – Василь так стиснув кулаки, що кісточки на його руках побіліли.

–Якщо вийдете звідси, – зневажливо зміряв поглядом козака Дамір.

–Не вийдемо ми, за твоєю гнилою душкою прийдуть. Шкода, що я тоді не вкоротив тобі віку.

–Саме тому ви, поки що, живі.

–Досить, – підвівся Богдан.

Він говорив тихо, але твердо і впевнено. Жестом руки він заспокоїв Василя і наблизився до Даміра. Козак дивився просто у вічі мурзі.

–Я знаю, що ти людина честі, Даміре. Колись я врятував тобі життя. По правді сказати, не знаю чому. Але вже точно не для того, щоб ти був мені щось винен. Так, ми вороги. Були ними, є і залишимось. Але лицарство та гідність ніхто не відміняв, навіть у таких випадках. У ясир погнали мою дружину та дітей. Знаю, тобі байдуже. Ти відвіз на ринки Ізмаіла і Очакова сотні, а то й тисячі людей. Але тепер я стою тут, у тавоєму домі, і прощшу... – Богдан затнувся. – Ні. Вимагаю повернення боргу.

–Вимагаєш? – пальці мурзи заграли на бороді. – У моєму домі? От шайтан. Але борг залишається боргом, а честь – честю. Кажи, що тобі потрібно.

–Куди погнали невільників? Я маю знати усі напрямки.

–Ти усвідомлюєш, що це, як шукати голку в копиці сіна? – густі чорні брови Даміра зійшлися на переніссі.

Богдан схилив голову і усміхнувся. Тоді звів погляд і глянув у вічі мурзі.

–А що б ти зробив заради своїх дітей? Чи сидів би склавши руки у подібній ситуації?

Дамір подивився на своїх синів. Його обличчя змінилося. Кам’яні різкі риси стали м’якшими, а очі заіскрились розумінням. Він кивнув.

–Після того, як я допоможу, борг буде сплачено.

–Згода, – кивнув Богдан.

Сподобався роздiл?
Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
$(document).ready(function () { $('.rating-star').on('click touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 8 9 10 ... 65
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Османськими шляхами, Мак Карсегі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Османськими шляхами, Мак Карсегі"