Читати книгу - "В обіймах смерті , Юлія Вирва "

РОЗДІЛ 9

Цей голос здався мені занадто знайомим. Я постійно чула його на роботі . Він належав Тимуру Огієнку- моєму босу. Чи це справді він?  В голові паморочилось від почутих слів. Незнайомець хоче погратися зі мною. Налякати і знищити. Остаточно знищити мене.  Від усвідомлення цього стало моторошно. Невже цей чоловік  здатен вбити ту котру кохає?  Або він лише грався зі мною створюючи ілюзію кохання? Не так я уявляла свою смерть. Я взагалі не хочу вмирати, але доведеться це зробити для порятунку невинної душі. Ця дівчина має жити. Може вона теж помре і зло остаточно запанує в Україні? 

Раптом над нами пролунав постріл. Я впала на землю, прикривши голову руками. Олена зробила теж саме. Постріли знову залунали, а наш нападник навіть не ворухнувся. Він звик до цього. Війна назавжди зламала йому психіку. Двері відчинилися і вниз квапливо спустився Тимур. Якщо він тут, то хто ж тоді нападник? 

Я думав, що не знайду тебе, брате. Надто добре навчився ховатися. Війна навчила, еге ж?Настав час розплати.Це тобі треба розплачуватися за гріхи минулого. Я вб'ю їх і тебе, а потім себе. Пекло тебе вже зачекалося.Ми обоє повинні тоді відправитися в пекло.

Нишпорка швидко витяг з кобури пістолет і вистрілив. Потім ще й ще. Підійшовши до мертвого тіла промовив: 

Пробач, брате. Ти на це заслуговував. Я лишень виконую свою роботу- відновлюю справедливість. 

Я повільно піднялася на ноги і не могла повірити, що все нарешті завершилося. Поруч стояла дівчина, яку ми нарешті знайшли. Олена тремтіла від холоду, а на очах з'явилися сльози. Я обійняла її й ми заплакали. Але лишилось забагато питань, які повинна задати своєму нареченому. Ми не повинні мати таємниць один від одного. 

Виявилось, що Тимур наказав стежити за мною своїм помічникам. Час від часу вони працювали на нього, а числилися в поліції. За ним прибув спецназ. Оточивши будинок, вони знайшли там ще трьох людей. Вони  увесь час повторювали про кінець світу  та пекло. 

Згодом нас вивели на вулицю і посадили в автівку, яка довезла до лікарні. Я відмовилася від огляду. Мій наречений нічого не відповів. 

Опинившись нарешті вдома я пішла в душ. Довго стояла під струменем води, намагаючись змити з себе увесь бруд і жах. В кухні коханий готувавечерю. Сівши за стіл Тимур заговорив: 

Викрадачем дійсно виявився мій рідний молодший брат Тимофій. Він був на війні й отримав контузію, після чого став вважати себе майже Богом. Йому потрібні були послідовники. І він їх викрадав? Саме так, Адо. Пробач, що не розповів тобі цього раніше. Я сам іноді боюся себе. Тобто можу зриватися на людях. Коли працював в поліції, то надто сильно вибивав зізнання з підозрюваних. Через це згодом мене звідти звільнили. А решту ти вже знаєш. Чому ти не розповів мені про це раніше? Я не міг. Я сам психологічно травмований. Я ж був на фронті. Тобі бажано не знати про те, що там насправді відбувається. 

Потім ми довго лежали в ліжку, притулившись один до одного після близькості й думали про спільне майбутнє. Чи буде воно в нас? Якщо так, то коли? 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍

Кінець