Читати книгу - "Легенди нескореної зими"

Олександр Довженко

«Ніч перед боєм»

Камандір

Сергій поселився з усіма майданівськими зручностями у великому наметі під стелою на Майдані Незалежності. Народ у його взводі «А» жив веселий і питущий. Але не проблемний. Трудяги, будівельники, колишні військові, афганці. Все, що тут з ними відбувалося, приймали, як належне. Холод, незручності, цілодобову музику і Руслану з нічними скáчками. (Спочатку її хвалили, називали «Пружинкою» за енергію, якою вона заряджала майданівців, потім казали «Ну… знову вона…», а ще згодом: «Як вона вже всіх дістала»…) Чесно відбували свої зміни на охороні Першої барикади[11], ходили в патрулі, ганяли тітушок, проводили рейди з Автомайданом, щоб пошугати суди, прокуратури… А до обіду, до вечері, чи навіть до сніданку, випивали по кілька чарок, чого Бог пошле. А посилав він зазвичай або дешеве віскі з магазину, що під самим Майданом, — це коли у когось зарплата або пенсія. Або ж самогонку, що продирала до кісткового мозку — це коли до «Христинівських», «Здолбунівських» або «Обухівських»[12] заїжджали друзі. А заїжджали вони щонайменше раз на тиждень. Тому запас домашньої «граппи» в наметі не переводився.

Не зважаючи на заявлений лідерами Майдану сухий закон, його тут не було. Пили не тільки від нудьги, а й через «об’єктивні причини»: по-перше, граніт, на якому вони жили, фонить радіацією? Звісно, фонить. Отже, треба боротися з цим «по чуть-чуть». До речі, саме так порадив якийсь великий професор, що заходив у гості. По-друге, щоб ліпше перетравлювалася їжа… По-третє, спати на холодних матрацах, особливо вночі і особливо коли музика зі сцени з такими низькими басами, що аж в грудях віддає глухими ударами турецького барабана… Ну, тут просто без «цього діла» не заснеш… Коли ж спати лягав Бача[13] і його хропіння заглушало музику зі сцени… Тоді і справді без «етого дєла» заснути було не реально… Словом, хто хотів, завжди міг знайти причину «остограмитись». Тим паче, хлопці у взводі зібралися, ну, зовсім не пацани. З багатими біографіями. Хоча був і молодняк. Перспективний і бойовий.

Коли Сергій вперше зайшов у намет, ця різношерста команда саме готувалась снідати після нічного патрулювання. Добрі кияни принесли їм відерце квасолевої юшки з грибами, запіканку з оленини, соління; Бача зранку накришив миску салату олів’є… За всім цим добром і стола не було видно. Отець Григорій благословляв трапезу. Командир взводу «А» краєм ока глянув на новобранця, який трохи спантеличено переступив поріг намету, і виставив на стіл пляшку віскі.

Командир був товстий і веселий, з великим відвислим носом і куцою зеленою арафаткою на шиї.

— На честь празніка, — охоче пояснив він Сергієві і запитав: — Це тебе до нас направили зі штабу?

— Ну-у-у… Якщо можна назвати цю організацію «штабом», то з нього веселого, — посміхнувся Дід.

— Я камандір взвода Мишко, — назвався взводний і кивнув на хлопців, що тісненько розсілись за столом: — А це наші бійці, познайомишся по ходу…

— Ага, — знизав плічми Сергій і поцікавився: — а яке ж нині свято? Водохреща вроді через три дні…

— Да-а, — протягнув зі смішком взводний, — салабони пішли не те, що раніше… — добув з кишені невеличкий календарик, перегорнув кілька сторінок і повчально прочитав: — А празники у нас такі: Гонората, Фурсєя, Індика, Малафєя… Словом, солдатік, як бачиш, названія празників, канєшно так собі, особєнно цих Індика і Малафєя, але празник єсть празник, поетому нарушати традиції ми не будемо. Як почали з 1 января, так і отмєчаємо… Ти з нами?

— За такі свята пити хіба з горя. Може ці люди і достойні, щоб ми нині взяли на себе удар, але… В мене є інша пропозиція, — скинув наплічника і дістав з нього пляшку горілки: — Я вливаюсь в колектив, щоб не входити всуху. Як вам такий привід для удару по печінці?

— Приймається, — вирішив взводний. — А то за цих всіх Малафєїв, Гоноратів і Індиків действітєльно можна пити развє шо як в дєнь побєди — со слєзами на глазах.

…Сніданок був ситним і лаконічним, на двадцятьох чоловік не було особливо за чим засиджуватись — випивка розійшлася, ніби вивітрилась, тільки й користі, що зігріла душу. Нічне чергування втомило. Останніми днями то один, то інший політик попереджував про штурм Майдану. Часто такі попередження поширювалися через соцмережі. Головне було нагнати жаху і показати власну небувалу компетентність із багатьма знаками оклику, наприклад… «Отримав найгарячішу інформацію про запланований штурм Майдану: штурм планується сьогодні вночі!!! Будуть задіяні бойові підрозділи «Альфа» (працює зсередини Майдану!!!), «Сокіл», «Барс» і російський «Вітязь»!!! «Беркут» і внутрішні війська будуть наступати ззовні Майдану. Спецпідрозділи в першу чергу будуть штурмувати будівлю КМДА (щоб нейтралізувати лідерів самооборони!!!) і будинок Профспілок, щоб ліквідувати продуктові та фармацевтичні склади, а також кухню!!! Близько 23:00 зникнуть: мобільний зв’язок і світло в будинках по периметру Майдану. Малими групами бійці будуть прориватися з виходів метро. Під виглядом комунальних камазів і вантажних машин з піском вони будуть блокувати вулиці від киян, які підуть на допомогу. Особливу увагу буде приділено станції метро «Театральна». Там, в підземних сховищах від учора перебувають спецпризначенці!!! Проведення операції планується блискавично; щоб не підійшли кияни, вулиці будуть блокуватися технікою!!! Також з усієї України з’їжджаються машини для перевезення арештованих, так звані «воронки»…

Чомусь такі попередження з’являлись, як тільки виникали чергові непорозуміння між лідерами опозиції, ставалась якась свіжа сварка, чи просто, як гормони у підлітків, починали «грати» амбіції. Часто ці політики просто хотіли про себе нагадати, щоб народ не розхолоджувався і не забував про їхнє існування. Крім соцмереж вони любили з обличчями, сповненими переживань за долю Майдану і України, вибігти на сцену з вигаданим повідомленням про запланований штурм. Після цього такі політики «йшли в народ» і там влаштовували демократичні фотосесії з «простими» майданівцями. Поруч із ними «випадково» опинялись телекамери і ввечері у новинах з’являвся сюжет з пикою героя дня і його просторікуваннями про штурм Майдану.

Майданівський люд, що геть заплутався від всіх цих опозиціонерів, їхніх інтриг і маневрів, пустих переговорів з Яником, нескінченної музики і танців, слухняно готувався до можливого штурму. І з дня у день, з ночі в ніч вони виходили на чергування посиленими групами. Мерзли на постах, намотували кола по Майдану і все чекали: ну, коли?! Коли вже нарешті почнеться?!

Чи варто казати, що насправді нічого не відбувалося? Тільки час від часу