Читати книгу - "Понтиїзм. Казки кінця світу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Опиняються в кімнаті. З-за стіни долітають звуки колискової з металу, правильно розставляючи акценти, надаючи стрункості всій дійсності й «задаючи ритм, хе-хе», — додає Петрусь. Музика саундтреком накладається на реальність, що перетворюється на уповільнене знімання. Вони цілуються, до Петі долітає запах його власного перегару, і він думає: «Ач, небрєзгліва, всьо путьом». Він хоче поцілувати її очі, вона відсторонюється:
— Макіяж попортиш.
На що він відповідає:
— Нормальок, усе путьом.
Слинявим ротом він тягнеться до її вушка:
— Танька, як ти пахнеш, — прохоплюється в нього. На мить він зупиняється, перевіряючи, чи не переплутав імені, і далі продовжує вилизувати вушко дівчини.
Рука наче випадково сковзає під спідницю. Він намагається нашіптувати щось романтичне. Вона пручається і каже:
— Ні, ні. Не сьодня. Нічого не буде.
Раптом він відповідає голосно:
— Я солдат!
— Солдат?
— Ну, да. Може завтра нас можуть усіх покликать отдать честь!
— Честь? Тіпа вона у тебе була, — додає пошепки дівчина.
— Шо?
— Нічого!
— Нас усіх завтра можуть вбити. Давай, мала. Не ламайся. Всьо буде. Тшшш.
З п’яного рота стікає цівка слини.
Реальність перетворюється на кліп зі швидким мерехтінням кадрів.
Дівчина схоплюється і б’є його ногою по затверділій ширінці. Б’є ще раз і кидає завчену фразу:
— А це, щоб і номер мій забув, — затинаючись на останньому слові, зрозумівши, що він до кінця не вивчив її імені, не те, щоб і номер телефона запам’ятати.
Вона хапає куртку і різко шарпає дверима, що чомусь відкриваються назовні. Вони з гуркотом прочиняються, дівчина не встигає подумати, «От молдавани», як бачить — під дверима, тримаючись однією рукою за вдарене чоло, а іншою за розстебнуту ширінку, лежить чи то Саня, чи Сєня — член братви, яка підглядала за своїм друганом. Він розгублено їй посміхається. Реальність знову пришвидшується, вона б’є його в живіт гострим носком.
— Курррва, — цідить він, скрутившись.
Вона наступає йому підбором на вільну руку і каже:
— Умом нада виділяться, умом. Придурок.
Вона виходить у коридор. Металічна колискова задає ритм її карбованого кроку. Ледь тьмяніє одна єдина на ввесь поверх лампочка. Вона накидає куртку на плечі, знімає перуку. Вона сподівається, що маршрутки ще ходять і що інші члени братви вже героїчно полягли братською могилою під стійкою бару. Дівчина ховає в сумочці кілька кольорових папірців і мобільний, які встигла витягнути з кишені коханця-невдахи.
— Ніч тікі починається, — думає вона і легко сковзає поверхами. Реальність уповільнюється і неспішно тягнеться, як безкінечні вагони товарняків, що вічно гуркотіли повз вікна будинку її дитинства.
2
Словом, вона була курвою. Точніше не курвою, а самим словом «Курва». Вона була карячкувата, з покрученими ногами, як у футболістів чи наїзників, що недвозначно вказувало на їхню професію. Вона мала кілька сестер, які постійно хотіли вискочити поперед неї, перехопивши клієнтів. Всі вони були однакові — подерті, затерті до дірок, шмати, що постаріли від постійного використання. Одначе це не заважало курві з сестрами бути напрочуд популярними. Вони виникали в різних містах, постійно і водночас. Вони не мали спочину. Але від цього і кайфували.
Змащуючи своїм тягучим терпким соком вуста здебільшого чоловіків, вони ставали їхніми коханками на все життя. Хоч би що трапилося, — чи вдома, чи на роботі, чи в транспорті — вони були неодмінно поруч. Важкою печаткою своєї неохопної дупи вони відпечатувалися на обличчях — розлючених, щасливих, п’яних, п’янких — і рачкували далі.
Часом курва неохоче прибувала на виклик жінок. Вона казала сестрам:
— Я в цьом ділі не спеціаліст.
На що вони їй звично відповідали:
— Та ладно, вони самі тебе ще не такому навчать.
Курва корчила гримасу та без особливого задоволення, часом ніяковіючи, обслуговувала жінок. Зазвичай, задихаючись від диму ментолових цигарок і дешевого шампанського, якого вона терпіти не могла.
Коли з’явилися поняття корпоративів і аніматорів-веселунів, курва пожалкувала, що це не вона придумала. Бо вона з сестрами вже століттями, не жаліючи ні сраму, ні оралу, обслуговувала все доросле населення країни.
З останнім, з дорослим населенням країни, щоправда, останнім часом дедалі частіше виникали проблеми.
— Мені маральні принципи не позволяють, — казала курва сестрам, — такого малого обслужувать.
— Ага, так і за растлєніє можуть тойво, — вторували їй сестри.
І вона, як стара діва, котру змушують змінювати пелюшки і памперси у трійні маленьких серунчиків, була змушена гарцювати пісочницею, щоб додати ваги аргументам дітлахів, які не могли поділити між собою сфери впливу у пісочниці, а також де чия лопатка.
— Стікі років у бізнесі, скікі заказів виконано, ну, ладно, вуза не кончала, но скікі опиту, а тепер шо? Карячся за безплатно у пісочниці, бо, бач, малий пісюн не може договоритися з другим, — бідкалася курва сестрам.
— Та я ж тоже, то бомжу, то прєзідєнту, — не встигла договорити її найпопулярніша сестра, «Блядь», яку знову замовили на терміновий корпоратив у під’їзді, перед шкільною дискотекою.
Зрідка наступало затишшя. Зазвичай курва з сестрами трудилися цілодобово. Вони супроводжували п’яних додому пізньої ночі, непомітними янголами сиділи на плечах нічних викликів реанімації та швидкої. Вони з незмінним інтересом спостерігали за випадковими парами, що навіжено грали один одного, вигукуючи імена сестер, чого самі сестри ніяк зрозуміти не могли. Глибокої ночі, коли гущина мороку сягала найвищої позначки, сестри готувалися до найстрашнішого. Було небагато речей, яких курва з сестрами боялися. Одна з них смерть. Ні, не своя. Бо вони точно знали, що вони безсмертні і завжди будуть затребувані людьми, незважаючи ні на кризи, ні на війни, ні на що. Бо хоч би якою була людина — щасливою чи розчарованою, вони все одно їй знадобляться.
Сестри не боялись і смерті людей.
Вони боялися стати останнім словом того, хто помирав.
— Ну, що він жизть прожив і лучшого не знає? — питалися сестри одна в одної.
Їм було невимовно соромно знати, що людина стомилася від життя, від якого в принципі не можна, на думку сестер, стомитися, бо воно ж таке коротке. Як епізод безконечного серіалу.
Їм було соромно розуміти, що людина прожила життя намарно і зовсім не так, як мріялося. Їм було соромно бачити, як батьки багатодітних сімей помирали на самоті. Їм було боляче розуміти біль останніх мук поранених воїнів.
Їм було страшно злітати з останнім хрипом з вуст помираючого і відчувати, як крізь них, крізь ці невхопні, але важкі
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Понтиїзм. Казки кінця світу», після закриття браузера.