Читати книгу - "Невідома планета 2, Олександр Кваченко"

Атаки, спрямовані тварюками в бік щита форту, здавалося, не приносили результату, але насправді це було не так. Форт пішов у глуху оборону та основний вогневий вплив завдавали ми з ботом і подекуди турелі, які ще працювали, і стало зрозуміло, що довго так він протримається, ресурси реактора не нескінченні. Наразі вся потужність реактора йшла на підтримання щита, який з часом слабшав. Сумнівів не залишалося, рано чи пізно вони прорвуться, ШІ бази видавав нам близько години на все. Однак ніхто не збирався здаватися. У них немає резерву і якщо вибити псі активних, то буде легше відбиватися. У лютій атаці тварюки кидалися на щит форту. Мисливці та кочівники всередині перегруповувалися, барикадуючи проходи та забираючи в бункер поранених.

Деякі тварюки намагалися пробитися в будівлі селища, де, схоже, ще були ті, хто вижив, там нейромережі показували живих. Чулися по зв'язку крики поранених, благання допомоги, та постріли зброї, що різали по моїх нервах. Людям доводилося дуже нелегко, оскільки псі атаки не припинялися, а відступати та маневрувати в замкнутому просторі у них не було жодної можливості. Я щільно загруз у пошуку головної тварюки та не міг допомогти всім людям, бо вважав, що тільки вбивши ляльковика, ми зможемо перемогти. Якщо я припиню загальний обстріл, то тварюки зможуть перейти від псі захисту до псі атак. Удар тварюк буде спрямований на людей, адже у тих ніякого захисту немає, і тоді може статися все, що завгодно. Цього допустити було не можна, просив кота показати образ ляльковода та якось визначити тварюку в просторі, щоб завдати вирішального удару.

Я подумки почав метатися, розриваючись між необхідністю допомогти людям і не меншою необхідністю продовжувати атаку. Допомоги нам чекати нізвідки, абордажний бот своїми двома турелями мало чим міг допомогти, але і за це спасибі.