BooksUkraine.com » Сучасна проза » Вождь червоношкірих: Оповідання 📚 - Українською

Читати книгу - "Вождь червоношкірих: Оповідання"

192
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Вождь червоношкірих: Оповідання" автора О. Генрі. Жанр книги: Сучасна проза / Гумор. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 89 90 91 ... 119
Перейти на сторінку:
ви, власне, маєте на увазі? — запитав цей прихильник прогресу.

— Як що! Та ви подивіться на Замурзаного — бачите, що цей чепурун з ним зробив?

— Ви як були бовдуром, так ним і залишились, — сказав мій приятель-соціолог, підвівся з місця і пішов собі геть.

Питання висоти над рівнем моря

Якось узимку оперна трупа театру «Альказар» із Нового Орлеана, аби поправити свої обставини, вирушила в турне Мексиканським, Центрально- та Південноамериканським узбережжям. Справа ця виявилася вельми вдалою. Уразливі іспано-американці, великі любителі музики, повсюдно обсипали артистів доларами й оглушали їх криками «vivas!». Антрепренер роздобрів тілом і пом'якшав духом. Тільки непідхожий клімат завадив йому покласти на себе явний знак свого благополуччя — хутряне пальто зі шнурами, зовнішніми петлями та обшитими сутажем ґудзиками. Від повноти почуттів він навіть ледь не підвищив платню акторам, але вчасно схаменувся і могутнім зусиллям волі переміг порив до такого неприбуткового виявлення радості.

Найбільший успіх гастролери мали в Макуто, на узбережжі Венесуели. Уявіть собі Коні-Айленд, перекладений на іспанську мову, і ви зрозумієте, що таке Макуто. Модний сезон триває з листопада до березня. З Ла-Гуайри, Каракаса, Валенсії та інших міст у глибині країни з'їжджаються сюди всі, хто хоче повеселитись. До їхніх послуг різноманітні розваги — купання в морі, фієсти[309], бої биків, плітки. І всі ці люди одержимі пристрастю до музики, яку оркестри, що грають один на площі, другий на узмор'ї, можуть тільки роз'ятрити, але не наситити. Ясна річ, що прибуття оперної трупи зустріли із захопленням.

Знаменитий Гусман Бланко, президент і диктатор Венесуели, разом зі своїм двором проводив зимовий сезон у Макуто. Цей могутній правитель, за чиїм особистим розпорядженням оперному театру в Каракасі надавалася щорічна субсидія в сорок тисяч песо, наказав звільнити один з урядових складів і тимчасово переобладнати його під театр. Швидко спорудили сцену, для глядачів збили дерев'яні лави, для Президента і вищих чинів армії та цивільної адміністрації влаштували декілька лож.

Трупа гастролювала в Макуто два тижні. На всіх виставах зал був повний-повнісінький. Навіть на вулиці перед театром сотнями товпилися аматори музики і билися за місце ближче до розчинених дверей та відкритих вікон. Зал для глядачів являв собою надзвичайно строкату картину. Тут були представлені всі можливі відтінки людської шкіри: упереміж сиділи світло-оливкові іспанці, жовті й коричневі метиси, чорні, як вугілля, негри з берегів Карибського моря та з Ямайки. Подекуди, невеликими купками, були вкраплені індіанці з обличчями, мов у кам'яних ідолів, закутані в яскраві шерстяні ковдри — індіанці з далеких округів — Самори, Лос-Андес та Міранди, які зійшли з гір до моря, щоб у прибережних містах обміняти на товари намитий у гірських ущелинах золотий пісок.

На цих вихідців із неприступних гірських твердинь музика справляла приголомшливу дію. Вони слухали, заціпенівши від захоплення, різко виділяючись серед експансивних[310] жителів Макуто, які для вираження своїх почуттів щедро пускали в хід і язик, і руки. Тільки одного разу похмурий екстаз[311] цих одвічних насельників країни проявився зовні. Коли йшов «Фауст», Гусман Бланко, зачарований арією Маргарити, роль якої, як значилося на афіші, виконувала мадемуазель Ніна Жиро, кинув на сцену гаманець із червонцями. Інші поважні громадяни за його прикладом теж стали кидати золоті монети, скільки кому не шкода, і навіть деякі з прекрасних сеньйор, присутніх у театрі, зважилися, знявши з пальчика каблучку або відстебнувши брошку, кинути їх до ніг примадонни. Саме тоді в різних кутках залу почали вставати суворі жителі гір і жбурляти на сцену сірі й коричневі мішечки, які вдарялися об підлогу з м'яким, глухим звуком. Звичайно, тільки радість від думки, що її мистецтво здобуло визнання, змусила так яскраво заблищати очі мадемуазель Жиро, коли вона у себе в убиральні стала розв'язувати ці шкіряні мішечки і знайшла в них повновагий золотий пісок. Якщо так, то що ж, радість її була цілком законною, бо голос мадемуазель Жиро, чистий, сильний і гнучкий, здатний бездоганно передавати всі відтінки почуттів, що хвилювали вразливу душу артистки, поза всяким сумнівом, заслуговував на високу оцінку слухачів.

Але не тріумфи оперної трупи «Альказар» є темою нашої розповіді: вони лише злегка торкаються її і надають їй колориту. Річ у тім, що цими днями в Макуто відбулася трагічна подія, котра затьмарила на деякий час загальні веселощі і залишилася нерозв'язною загадкою.

Одного разу надвечір, за короткий час між заходом сонця і тією миттю, коли примадонні треба було з'явитися на сцені у чорно-червоному вбранні палкої Кармен, мадемуазель Ніна Жиро безслідно зникла. Шість тисяч пар очей, спрямованих на сцену, шість тисяч сердець, що нетерпляче бились, залишилися незадоволеними. Зчинилася метушня. Посланці помчали до маленького французького готелю, де жила співачка. Інші подалися на пляж, де вона могла забаритись, захопившись купанням або задрімавши під тентом. Але всі пошуки були марні. Мадемуазель немов крізь землю провалилась.

Минуло ще півгодини. Диктатора, не звичного до капризів примадонн, узяло нетерпіння. Він послав свого ад'ютанта передати антрепренерові, що в тому разі, якщо завісу не буде негайно піднято, усю трупу відправлять до в'язниці, хоча думка про необхідність вдатися до таких заходів сповнює скорботою серце президента. У Макуто вміли примусити пташок співати.

Антрепренер тимчасово відклав усякі надії на мадемуазель Жиро. Одна з хористок, яка вже кілька років мріяла про таку щасливу нагоду, терміново перетворилася на Кармен, і вистава почалась.

Примадонна не знайшлась, однак, і наступного дня. Тоді актори звернулися по допомогу до влади, Президент відрядив на розшуки поліцію, армію і всіх громадян. Але таємницю зникнення мадемуазель Жиро так і не вдалося розкрити. Трупа відбула з Макуто виконувати свої контракти в інших містах, на узбережжі.

Дорогою назад, під час стоянки пароплава в Макуто, антрепренер зійшов на берег, аби ще раз довідатися про зниклу примадонну. Марно! Слідів її так і не знайшли. Що було робити? Речі мадемуазель Жиро залишили в готелі на випадок її можливого повернення, і трупа продовжила свій шлях на батьківщину.

На camino real[312], що пролягала уздовж берега, стояли чотири в'ючні та два верхові мули[313] дона сеньйора Джонні Армстронга, терпляче очікуючи, коли свисне батіг їхнього arriero[314] Луїса. Це мало стати сигналом до виступу в довгу дорогу горами. В'ючні мули були навантажені різноманітним асортиментом залізного товару та ножових виробів. Ці товари дон Джонні продавав індіанцям, одержуючи замість них золотий пісок, який ті намивали в гірських річках, що збігають з Анд, зберігали в гусячих перах та у шкіряних мішечках, доки не прибував до них

1 ... 89 90 91 ... 119
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вождь червоношкірих: Оповідання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вождь червоношкірих: Оповідання"