Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

— Ваша сентиментальність, Сен-Клере, тут абсолютно недоречна. Кузина — жінка мудра, і тепер вона сама переконалася, що інакше цій чорнушці ради не даси.

Педантична міс Афелія не могла не обуритися через господарювання Топсі у її комоді. Гадаю, багатьом нашим читачкам таке не сподобалось би. Але пропозиція Марі їй нітрохи не сподобалася і вона трохи пом’якшала.

— Ні! Цього я не допущу, — сказала вона. — Та звертаюся за порадою до вас, Огюстене. Що ж мені з нею робити? І навчала її, і пояснювала, і навіть била — нічого не допомагає, як горохом об стінку!

— Ану іди-но сюди, мавпеня, — покликав Сен-Клер Топсі.

Дівчинка підійшла до господаря, боязливо і водночас із лукавинкою у своїх блискучих чорних оченятах.

— Чому ти так препогано поводишся? — запитав Сен-Клер, заледве стримуючи посмішку, бо ця дитина завжди веселила його самим своїм виглядом.

— Напевно, бо я паскудне дівчисько, — сумирно відповіла Топсі і додала: — Міс Феллі сама так каже.

— Вона стільки для тебе зробила, а ти цього зовсім не цінуєш!

— О Господи! Та що зі мною вдієш? Моя попередня господиня чого тільки не вигадувала, щоб я змінилася — і шмагала мене (та не так, як міс Феллі…), і за волосся тягала, і об двері головою била — все марно. Одне слово — негритянка…

— Годі! Я відмовляюся від неї! — вигукнула міс Афелія. — Досить із мене цих мук.

— Чи дозволите одне питання? — мовив Сен-Клер.

— Будь ласка, — роздратовано погодилася вона.

— Якщо ваші проповіді й усі старання не можуть врятувати від пекла одну єдину маленьку грішницю, віддану вам на виховання, нащо ж посилати пару нещасних місіонерів туди, де таких юрби? Мені здається, що у цьому сенсі Топсі — показник.

Міс Афелія не знала, що відповісти на Сен-Клерів закид. А Єва, яка мовчки спостерігала за цією сценою, непомітно для інших кивнула Топсі, кличучи за собою. Збоку від веранди була розташована маленька засклена кімнатка, де Сен-Клер полюбляв читати. Дівчатка зайшли туди.

— Цікаво, що Єва надумала? — сказав Сен-Клер, — Піду подивлюся.

Підкравшись навшпиньках до скляних дверей, він відхилив портьєру і побачив, що відбувається у читальні. Потім поманив до себе міс Афелію і притулив пальця до вуст.

Діти сиділи на підлозі обличчям одна до одної. Топсі вперто зберігала на обличчі всій насмішкувато-лукавий вираз, а Єва, схвильована, дивилася на неї очима, повними сліз.

— Топсі, чому ти така неслухняна? Невже ти нікого не любиш, Топсі, і зовсім не хочеш виправитися?

— Я не розумію, як це — любити. Ну, льодяники я люблю, солодощі різні, а людей?..

— Ну, тата і маму ти ж любиш?

— Їх у мене ніколи не було. Я ж вам про це казала, міс Єво.

— Вибач, казала, — сумно погодилася Єва. — А у тебе були сестри чи друзі?

— Нікого ніколи у мене не було, — відрізала Топсі.

— Якби ти захотіла виправитися, постаралась би…

— Та я ж усе одно залишуся негритянкою, як би не старалася! — сказала Топсі. — Вони нас б’ють, думають, що здеруть чорну шкіру, а під нею — біла, і тоді ми змінимося. Але там лише м’ясо та кров…

— Бідолашна Топсі… — не стримуючи сліз, поспівчувала Єва. — Але це нічого, що ти чорна, Топсі. Міс Афелія тебе полюбила б, якби ти її слухалася.

Топсі розсміялася тим уривчастим коротким смішком, який означав недовіру.

— Не віриш? — запитала Єва.

— Ні! Вона мене ненавидить, бо я негритянка. Їй краще до жаби доторкнутися, ніж до мене. Ніхто не любить негрів… І нехай! Мені байдуже! — вигукнула Топсі, почавши насвистувати веселий негритянський мотив.

— Топсі, бідненька, та я тебе люблю! — щиросердо сказала Єва і поклала свою тонку прозору ручку їй на плече. — Я люблю тебе, бо ти самісінька, без мами і тата, без друзів, бо ти нещасна. Мені так хочеться, щоб ти була хорошою. Я дуже хвора, Топсі, і мені вже недовго залишилося жити. Мені так би хотілося, щоб ти виправилася… Постарайся, будь ласка, хоча б заради мене! Адже ми з тобою скоро розстанемося…

З круглих очей чорнушки Топсі полилися сльози. Великі каплі градом падали на ласкаву Євину руку. Тієї хвилини промінь віри та любові дістався її душі! Вона вперлася головою у коліна і розплакалася навзрид, а дівчинка, яка схилилася над нею була, мов янгол, який рятує грішника.

— Бідолашна Топсі! — говорила Єва. — Хіба ж ти не знаєш, що Христос любить усіх однаково? І нас обох теж. І я тебе люблю, але його любов сильніша, бо він кращий, добріший. Він допоможе тобі виправитися, тож колись ти потрапиш на небо і станеш янголом. Те, що у тебе чорна шкіра, нічого не значить. Тільки подумай, Топсі, ти будеш як ті світлі духи, про яких співає дядечко Том!

— Міс Єво! Міс Єво! — щиро і серйозно вимовила Топсі. — Я виправлюсь… Я обіцяю, слово честі!

Сен-Клер опустив портьєру.

— Як Єва мені нагадує мою маму! — мовив він до міс Афелії. — Вона була права: щоб сліпці прозріли, потрібно вчиняти так, як і Христос — покликати їх до себе і покласти руки їм на голову.

— Не можу я сприймати негрів, — з глибоким видихом зізналася міс Афелія. — Це правда, що я гидую цією чорнушкою, але я й гадки не мала, що вона це усвідомлює.

— Дитину обдурити важко, — сказав Сен-Клер, — бо діти відчувають, як до них ставляться. Якщо ви відчуваєте до них відразу, вдячності від них не купити жодними подарунками, турботою, подачками. Дивно, але це так.

— Я не можу себе перебороти, — сказала міс Афелія. — Мені неприємні усі негри, а надто ця дівчинка. Важко перебороти відразу.

— А Єва цього не відчуває.

— Бо вона добра, як янгол! Вона подібна до Христа. Як би я хотіла бути такою, як наша Єва! У неї можна багато чого навчитися.

— Дорослі й справді мають багато чому повчитися у дітей, — погодився Сен-Клер.

Розділ XXVI

Невблаганна смерть

Не тужіть за тими,

хто лягає в могилу

у юні свої роки.

Євина спальня, як і решта кімнат першого поверху, виходила на широкий ґанок. З одного боку вона сусідила зі спальнею батьків, з іншого була розташована кімната міс Афелії. Сен-Клер оформив доньчину кімнату на свій смак, враховуючи її вподобання і особливості характеру. На вікнах висіли рожево-білі фіранки, підлога була застелена циновкою, яку Сен-Клер замовив у Парижі, власноручно намалювавши візерунок: посередині — пишні троянди, а берегами — обрамлення із листків та бутонів. Усі меблі були бамбукові, вишукані,