Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Заспівали перші пташки. Небо на сході взялося темно-рожевою барвою. На протилежному березі вже було чути півнів — там, попереду, розкинулося чимале село. Кинав зголоднів. Діставши шмат ковбаси, прихоплений учора завбачливим Юсом, він швидко його прожував разом зі шкіркою та заїв окрайцем уже підсохлого хліба. Не встиг закінчити сніданок, як почув попереду короткий гавкіт — патруль. З боку Конфедерації багатоголосо відповіли сільські собаки. Хлопець кинувся схилом угору, шукаючи, де б заховатися. На його нещастя, ліс тут був рідкий, а перші сонячні промені вже добре освітлювали широкі галявини. Довелося просто залягти у кропиві за товстелезним старим дубом. Патруль пройшов у кількох десятках метрів. Собака виявляв занепокоєність, але прикордонник, який тримав його на повідку, вирішив, що то через псів у селищі.
Ще якийсь час перечекавши, Кинав піднявся зі свого сховку. На щастя, кропива обпекла йому лише руки. Він рушив далі берегом у пошуках місця, де можна було б перелізти через дріт, та на нього чекало розчарування — огорожа навпроти селища виявилася вищою та новішою, на кожному її стовпі горіло по ліхтарю. Утім, коли цілком розвиднілося, вони згасли. Річка різко повертала, і попереду, униз за течією стало видно міст. Судячи з прапорів на його середині, там був прикордонний контрольний пункт, тож і посилена охорона. Становище дедалі ускладнювалося. Кинав повернувся до дерева, де ховався від патруля. Він не знав, що робити далі.
Налетів вітер. Ранкове небо швидко затягувало низькими, сизо-синіми хмарами, почався дощик. Кинав роззирнувся, шукаючи, де б від нього сховатися, і побачив майже над стежиною похилений дуб, у коренях якого видніло схоже на печеру дупло. Там і сховався, невидимий зі стежини. Чорним маревом поволі насунувся відчай безвиході. Хлопець і незчувся, як його зморив сон.
18. Замах
Замість очікуваного Горанга, Нодові наснилося, що до нього у ліжко намагається вмоститися... гола Загра. Він запитував у жінки, чого їй від нього треба, а та відповідала, що злягання з нею — то частина ритуалу посвяти у секту. Аби відволікти її увагу від свого тіла, Нод почав переповідати сюжет недочитаної книжки. Він вигадав, що Марко пройшов до озера крізь прозору пелену у тунелі, не розірвавши її просто дотиком руки, а розітнувши відомим Загрі кинджалом. Тим самим, із різьбленим кістяним руків'ям. Жриця заслухалася, забувши про домагання.
Прокинувся Нод від того, що хтось тактовно постукав у двері. Виявилося, Планс прийшов повідомити, що сніданок скоро буде подано. Хлопець поквапився вмитися та спустився до їдальні. Самус уже був там.
— Мені щойно дзвонив лейб-ветеринар, — сказав він, коли камердинер залишив їх самих. — Наш Тяв, виявляється, таки унікальний цуцик. Він належить до породи гірсько-водних мастифів. Це найдавніша з відомих порід собак. Виведено її було...
— Чекай, щось дуже знайоме! Гірсько-водні мастифи? У тому фантастичному романі, що я читаю, описано водного мастифа! — пригадав Нод. — То хто вивів ту породу?
— Мисливці та воїни у горах і на фіордах північного Ланоду, — відповів здивований Самус. — Для полювання на барсів, охорони отар, для використання у боях, а ще — щоб заганяти тюленів з мілин на берег.
— Ого, якого багатофункціонального собаку ми знайшли, — Нод відкусив шматочок підігрітого тосту з маслом. — Аж дивно, що всі ці здібності поєднано в одній породі.
— Вважається, що пращура мастифів у давнину завезли купецьким кораблем з Архіпелагу на північ Ланоду. Цуценя, а це була сука, виміняли аж на десять шкур білої лисиці. Отже, вже тоді цих собак дуже цінували. Від цієї суки та гірського вовка й пішла ця порода. Зараз вона майже зникла. Є лише кілька екземплярів у імператорському розпліднику, але в них вже давно не було приплоду.
— Треба було б побачити маму нашого Тява, Бульку, — Нод доїв тост. — Заїдемо до хати того злого дідугана на узліссі біля траси, коли у нас дійдуть до того руки. Зараз є інший клопіт. Мені он сьогодні аж наснилися Загра!
— Замість Горанга? — усміхнувся Самус.
— Він останнім часом не приходить. Чому — не знаю! Розкажи краще, що там накопав учора твій детектив Бобошко на Планса, — пошепки запитав Нод.
— Ну, шпигун він, швидше за усе, — безтурботно, але також пошепки відповів барон.
— Чий?
— Казав же тобі, що Пилип з'ясовує. Наразі він знає, що Планс щодня передає якусь інформацію зв'язковому, але куди ланцюг веде далі, ще невідомо. В інший час ним би вже займалася королівська таємна поліція, але сьогодні їй довіряти ризиковано. Нам час, мама з Ідаром чекають.
Не бажаючи лишати унікальний кинджал у особняку, де порядкував майже викритий шпигун Планс, Нод повернувся до своєї кімнати, забрав з наплічника раритетну зброю і поклав її у внутрішню кишеню пальта. Прихопив і книжку — мав намір трохи почитати, якщо трапиться вільна хвилина. За курсантською звичкою запхнув її, мов конспект, за пасок на животі та прикрив светром. Тоді вийшов у двір до Самуса.
«Фурія», якою кермував барон, швидко доправила їх до паркових воріт палацу. Цього разу вони без перешкод минули варту і за кілька хвилин вже були у кабінеті королеви. У передпокої їм трапився Ворган, який скромно опустив очі, побачивши Самуса із Нодом. Проте барон непомітно підморгнув йому, і вуха статс-секретаря трохи почервоніли.
Королева не без остраху вислухала розповідь про вчорашню зустріч Нода із Загрою Пом. Поставила ряд питань, серед яких були і цілком жіночі — про вік сектантки та її одяг. Однак найбільше Ауранію цікавили плани сектантів. Відчувалося, що її гнітить власна неспроможність дати раду загрозам, що постали перед країною.
— Вас, Ноде, слід підстрахувати у контактах із сектантами, — затяглася цигаркою королева. — Ви наражаєтеся на надто велику небезпеку.
— Страховка ту небезпеку може лише примножити, — відказав матері Самус. — Та й немає у нас надійних людей для цього.
— Справді, Ваша величносте, — долучився Нод, — самому мені якось певніше. Чи можна спитати про новини із Гирлону? — перевів він розмову на інше.
— Посол доповідає, що люди у князівстві починають збурюватися, — Ауранія взяла депешу, і з витягнутої руки далекозоро прочитала: «Група на чолі з канцлером поширює неправдиві чутки, що
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко», після закриття браузера.