Читати книгу - "Невдячна іграшка 18+, МАРСА ЧАУНІК"

Сидимо поруч, втикаємо в панель телефону. На екрані з'являються яскраві картинки. Віталій прогортує фотографії озвучуючи інгредієнти. Я, посміхаючись, вдивляюся в його обличчя. Який він хороший, красивий… А може то буде помилкою, і потім я шкодуватиму? Можливо варто таки дослухатися до поради Стаса і не робити дурних, як він сказав, імпульсивних вчинків йому на зло, на емоціях. Але ж я роблю це не йому на зло, а для себе, бо мені хочеться… бути з Віталіком. А може в мені все-таки говорить образа?

Вагаюся, чи все, що я задумала, буде правильно. Стас казав, що назад вороття вже не буде. Але він не наважується бути зі мною. І невідомо, чи взагалі колись погодиться. А Віталік ось, поруч, такий милий, такий ніжний, такий закоханий і, чорт забирай, так подобається мені. То чому б… Ну, симпатія у мене до нього, просто симпатія, не кохання. Але після, все ж зміниться? Та точно зміниться, він буде мій!

– Валю, чого ти на мене так дивишся, – не витримує мій закоханий мачо.

– Закохуюся я в тебе, закохуюся, і нема на то ради. Я люблю твою посмішку, твої розповіді, жарти, твій голос. Ти такий чудовий! – Віталік не зводить з мене очей. Пронизливе відчуття тривоги змінюється приємним відчуттям легкого тремтіння. Я розумію, чому я це відчуваю, впевнена.

Ми сидимо так близько, і я усвідомлюю наскільки мені приємно бути з ним наодинці, відчуваю його тепло. Віталік відкладає смартфон, нахиляється й щосили впивається мені в губи не стримуючись. Я обвиваю його шию руками й відразу ж відповідаю. Він тягне мене на себе та притискає щосили.

– Я кохаю тебе, Валентинко, кохаю, дуже, – шепоче на вушко, а потім прикушує мочку. 

– Ой! – виходить спонтанно. 

– Щось не так, Валю?

– Ні, все чудово! Лоскочеш.

Його губи м'яко ковзуть вздовж шиї, до плеча… Сліди від поцілунків вологі, гарячі. Кров приливає до щік… Віталік саджає мене на коліна. Ми опиняємося ще ближче. Він так довго дивиться, що я відчуваю сум'яття.

– Я кохаю тебе, Валентинко, – повторює знову, і від тих його слів у мене на очі навертаються сльози. Я щаслива! Я йому потрібна!

– Я кохаю тебе, Віталику, – вперше йому це кажу. Я не вигадую,  бо саме так відчуваю в той момент. І я вірю тим відчуттям, що так потужно накотили зараз всередині. Серце здавлюється від хвилювання, тремо в колінах. І нас вже не існує нарізно.

Від близькості затуманюється розум і залишки вагань зникають. Більше сумнівів не існує. Я забуваю про все на світі в його обіймах. Ми так близько. Поцілунки такі шалені, глибокі пристрасні. Його рука в моєму волоссі, а інша з силою горне до себе. Я куйовджу його шевелюру. Спускаюся до плечей. Досліджую його спину поверх сорочки. Він цілує шию, щоку, губи, опускається нижче. Його вуста обпалюють ключицю. Рука повзе вниз.

– Валю, зупини мене, якщо ти ще не готова, чуєш? – бурмоче на видиху, ледь відриваючись. Дихання збите. Його ніс ледь торкається моєї шиї. Подих лоскоче. Приємне тепло розходиться тілом. Рука Віталіка опиняється під спідницею. Повільно піднімається. Здригаюся від його дотику, але не можу дозволити йому зупинитися. Зараз мені це дуже потрібно.

– Віталику, не зупиняйся, продовжуй, будь ласка. Я твоя…, – шепочу, покусуючи його мочку, і він реагує. Підводить очі на мене, сканує своїм неймовірним небесним поглядом, який пронизує наскрізь. Вирішую, що це мусить статися зараз, я так хочу, впевнено знаю. І гальм вже немає.

– Валентинко, кохана моя, ти мій всесвіт, – його солодкий шепіт, і я остаточно злітаю з котушок.

– Віталику, коханий, – ледь чутно белькочу, розстібаючи ґудзики його сорочки.

Віталік проводить долонею по щоці, великим пальцем протягує по нижній губі. Я облизую губи і його пальці. Не відриваючи погляду Віталік торкається  грудей поверх плаття, ніжно, тендітно, несміло. А я рішуче оголюю його плечі, знімаю сорочку. Тепер у мене є доступ до його торса, кубиків і я цілую його в плече. Рука Віталія лягає мені на спину, і я чую знайомий звук блискавки на платті.

Довгі красиві чоловічі пальці з легкістю стягують піддатливу тканину з плечей, і я залишаюся перед ним лише в мереживному бюстику. Ніяковію. Його неймовірно гарні блакитні очиська спалахують нестримним бажанням. Зволікання не буде, якщо я його не зупиню, але я і не збираюся. Мені це потрібно сьогодні понад усе.

Довгі пальці ніжно торкаються плечей, опускають бретелі, поверх мережива пестять груди. Гарячий подих обпалює моє плече… Вологий слід залишається від його поцілунків. Так бентежно. У мене прикриті повіки. Його запах паморочить голову, а тепло тіла огортає цілком. Підкоряюся йому, муркочу, блукаючи його досконалим торсом. 

– Кохаю тебе, кохаю, чарівна моя, – шепоче, насилу відриваючись від мого тіла. Зупиняється й дивиться на мене затуманеним поглядом в якому читаю захоплення, ніжність, запал, пристрасть.

– Віталику!

– Що, кохана моя?