Читати книгу - "Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко"

Усе, чого я хотіла у житті, - обов’язково отримувала. По суті -  розбалувана блотна мажорка. Але моменту, коли  підпишусь у книзі реєстрацій шлюбів і стану Тітовою Ніною Сергіївною –хотіла найбільше й найдовше. Причому, я вважала, що це не мрія, а скоріше міраж.  Таке собі нереальне марево, до якого чим ближче підходиш, тим воно далі від тебе. Серйозною стіною, яка відділяла  мого чарівного принца від мене, була Ромина дружина  Свєта.  По-перше, псувало райдужну картинку те, що вона (дружина) просто існувала. По-друге, якою вона була! На її фоні (кіноакторка на всяк випадок) я здавалася собі гидким каченям, у якого не існувало ніякої перспективи стати  гарним лебедем. Моє обличчя не засипали набридливі прищі, як це було у інших ровесниць, але відображення у дзеркалі теж не задовольняло – ніс нерівний, вуха трохи тирчать, не очі, а беньки, губки бантиком, як у ляльки. Такою витрішкуватою онучкою Яги я бачила себе у дзеркалі. Пубертатний період  проходив під девізом: «Як у такої красивої мами й симпатичного тата могла народитися я – мавпа-макака?»  Щоб зовсім не виглядало все плачевно, старалася вчитися гарно. Як ото в анекдоті: « Ізя Маркович, а Ваша донька красива? - Так, вона прекрасно грає на фортепіано» І лише одна людина  весь час наполегливо говорила, що я найкраща дівчинка у світі. Рома.

—     Сєрий, Ніна у тебе бомбезна! – навмисне говорив  батьку в моїй присутності. А  коли я йому виплакалася, що  усе із зовнішністю не так, він спокійно завантажив у свою на ті часи нову тойоту й відвіз у розкішний салон краси, де вперше мені почистили шкіру, зробили макіяж і зачіску. Із дзеркала на мене глянула інша Ніна. А виявляється так було можна?

—    Так, мала, усе, що не подобається, можна підкоректувати, заялозити фарбами, вищипати, наростити чи ще щось зафігачити. Ти мою Свєтку без макіяжу бачила? Ніхто, крім мене, не бачив. І вона не показує, тому всі думають, що красуня писана. Поїздиш, повчишся у Людочки, вона тобі усі премудрості розкаже. Покаже, намаже, красу наведе таку, не впізнаєш себе.

Наступного разу повіз у спорткомплекс і переді мною розкрилися горизонти гарної фігури.

—    Ти думаєш, мені легко  піднімати свій зад і пертися через усе місто до спортзали у вихідний? Але тіло треба тримати в формі. Не для того, щоб комусь подобатися. Щоб самій дивитися на себе в дзеркало – і бути задоволеною! – і я щотижня пропадала у спорткомплексі, ліплячи з кволого незграбного тіла щось пристойне. Не для того, щоб подобатися собі, а щоб в один прекрасний день вразити усіма частинами свого тіла Рому.

І от після шістнадцяти років наполегливої роботи над собою мені усі в один голос почали нашіптувати про красу, і хвалити мою маму, від якої мені врода якраз дісталася. А я стрибала від щастя,  бо зміни  вразили,   і не кого-небудь, а  Рому. По ньому, як по книзі, можна було читати: і я читала здивування, потяг і  боязнь. З розмов батька й Роми знала – із дружиною у нього  не все фонтан, а значить – стіна могла зруйнуватися будь-якої миті. Залишалася проблема – вік, вірніше – різниця. Як там співає Пугачова: «І я запізнилась народитися, а може все ж ти поспішив…» Ламбаду танцювала минулого дня народження, коли Рома приїхав, подарував презент, розсипався компліментами й видав себе з потрохами. Якщо раніше він вільно торкався до мене, обіймав, міг на руки прихопити, то тепер він навмисне пхав руки у кишені, ошелешено дивився, залипав на губах, грудях, стегнах і ногах, а то  просто ховав погляд. Ледве не поцілував і втік майже на рік. Нічого, я терпляча. Зате я зрозуміла, що моя мрія стала досяжною. 

І от цього року вивернулася, як молюск, але довела його  до   РАГСУ.  Тато проти, я переконана, тимчасово. Бо я кого-завгодно переконаю, що Рома – то моє щастя. 

І хоч мій тепер вже чоловік Рома обіцяв, що буде й  машина з лялькою на капоті, прикрашена кульками, і довга пишна сукня, і свято на  пів Києва, реально мені цього всього не треба було. Бо нарешті мені  боги, чи то ще які святі (на всяк випадок усім дякую), подарували те, чого я так палко хотіла – Рому. Це як  їдеш по дорозі, а на світлофорах зелене світло весь час підгадується: не треба зупинятися, чекати, шалене відчуття комфорту.

—    Що тобі подарувати до весілля? – зізнаюсь чесно, чекала на це питання від Роми.

—    Себе! На все життя!

—    Це я вже чув! Вважай, що акційним бонусом отримала. І все ж?  Чим мариш, Нін?

—    Я тобою марила  років з п’яти точно. Скільки себе пам’ятаю, стільки й хотіла, щоб ти, і ніхто інший, - та я реально казки слухала, а принцем саме Рому уявляла. Коли підросла,  у книжках найкращий герой теж поставав у образі Роми. Пізніше в любовних романах  головний персонаж - лише Рома. Танька свою любовно-еротичну нетлінку  написала. Читає й  питає мене:

—    От яким ти Бориса Зорова уявляєш? Опиши його?

Описала. Вона сиділа, слину пускала, ручку гризла, а потім підсумувала:

—    Ні, твого Тітова у  моєму романі точно не буде!

Танька і Рома – дике протистояння! Я з їхньої війни  характерів просто тащусь. То Рома Таньку підколупує, то вона йому реверанс з издьовкою на блюдечці – на, не сумуй!

—    За свідка, чекаю не дочекаюсь козу Таню! – навіть не питав, знав, що Таньку запрошу.

—    У мене немає ближчої подружки. А ти проти? – надуваю губки. – Вона образиться, якщо не покличу.

—    Та мені синьо-зелено. Просто думаю, кого за свідка. Вадіка не вийде, бо погано, коли свідки після весілля зійдуться, - намагається все ж пояснити свою сердитість, наче я не знаю, що між ними з Танькою стадо чорних котів пробігло й не обіцяло повернутися.

  Яким він принципом керувався, коли свідком кликав  Льоню – креативщика з фірми. Може, тому що гарно фотографує…  Але  поруч нас  стояли для годиться в якості свідків (наче злочин який) Танька і  Льоня.

—    Віддай їй цього дизайнерського віника. По очам бачу – пищить, як хоче! – покомандував Рома після реєстрації, відібрав у мене невеличкий трояндовий букетик і тицьнув спантеличеній Таньці  в руки. Льоня поїхав на своєму байку розповідати на фірмі, що ми не  прикалувалися, реально одружилися. Фотки на цифровому крутецькому Кеноні у Льоні будуть тому яскравим  підтвердженням.