BooksUkraine.com » Фентезі » Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак 📚 - Українською

Читати книгу - "Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак"

49
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю" автора Радек Рак. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 89 90 91 ... 99
Перейти на сторінку:
і розсипається на морозі в скляний мак, такий дрібний, що не залишається від нього ані окрушини.

Останньою річчю, яка погасла, була вервиця, намистини якої пульсували в самій середині, в найглибшій глибині, де Сальця була чимось значно більшим від Сальці. Можливо, що тоді був з нею Бог, бо його милість є дуже дивною, і збагнути її не можна.

Потім вервечка порвалася, і намистинки розсипалися в пустці; і це було все.

LVIII. ПРО ЛЮТНЕВУ НІЧ

Повідають, що ніколи не слід вірити котові. Побутує навіть давня легенда, яка розповідає, що в Раї саме кіт намовив змія спокусити Адама і Єву.

Обоє були-бо близькими кузенами і навіть схожим чином сичали в гніві. Коли Бог про все дізнався, то сказав котові:

— Оскільки ти це вчинив, то будь проклятий серед усіх домашніх і диких тварин. На животі будеш повзати і прах їстимеш в усі дні свого існування.

На що кіт відповів:

— Сам собі будь проклятий. А ноги мені придадуться, аби скакати, полювати й гратися шнурочками. Нехай змій повзає, якщо такий дурний.

Ця легенда пояснює, чому змій не має ніг і чому не слід надто довіряти родині, особливо досить близькій.

У перші дні лютого пан Вікторин Богуш прокинувся вранці й побачив у себе на грудях Замазуру, який згорнувся клубочком. Котисько, хоча худий і полинялий, був важким, як смертний гріх. Здавалося, що важить більше центнера.

— А ти тут чого? — простогнав шляхтич.

— І тобі також доброго дня, — відповів Замазура й, задерши вгору задню лапу, почав своїм звичаєм вилизувати собі зад.

— Знаю, що ти без причини не приходиш. Ух… — Вікторинові вдалося зіпхнути кота з грудей.

— Добре знаєш. Прийшов сказати тобі, що якщо хочеш зберегти зміїне серце і все, що воно дає, мусиш звідси виїхати. Сьогодні. Зараз. Найкраще негайно. І найкраще якнайдалі.

— Виїхати?

— Ну, каву встигнеш випити, бо бачу, що геть непритомний. Думаєш ще важче, ніж завжди.

— Не можу виїхати, коте. Гостей маю. Повстання…

— Повстання провалиться, навіть не почавшись. І тільки тим прославиться, що через своє недовге тривання поглине мало жертв. Жодне польське повстання на схід від Вісли ніколи не вдасться, бо Бог прокляв поляків за їхню гризню та глупоту, і по заслузі їм.

Вікторин Богуш покрутив головою. Повстання мало вибухнути з дня на день. Уся західна Галілея завмерла в очікуванні на знак, який мав подати диктатор Дембовський. Вогонь вибухне в Кракові, звідки блискавично пошириться на схід. Уся австрійська частина спалахне, як сухий ліс. Повстанці-бо не зробили тієї помилки, що кільканадцять років тому у Варшаві, і взяли до уваги хлопів. Уже кілька місяців по селах товклися емісари, вкладаючи хамам у голови, що вони теж поляки. До того ж через повстання на селян наклали спеціальний грошовий податок, про що казали ксьондзи по всіх парафіях. Хлопи — добрі польські хлопи — попри голод і злидні виплачували гроші. Так, на хамів можна було розраховувати.

— Аби лиш ти не прорахувався, — холодно сказав чорний кіт. — Як давньому другові раджу тобі: бери ноги в руки. І підстрибом біжи звідси.

— Не сьогодні. Завтра. Або за кілька днів.

— Пошкодуєш раніше, ніж півень запіє. — Замазура безшелесно зіскочив з ліжка і з настовбурченим хвостом вийшов зі спальні.

Вікторин скочив за ним і ширше розчинив двері, що вели до кабінету. Кота ніде не було.

Пан Богуш уже не повернувся до ліжка, бо мав гостей. Приїхали його брати, Генрик і Фелікс, той другий із синами, Титусом і Станіславом, а також пан Леопольд з Модерувки, його швагер. Приїхали нібито у відвідини, але насправді кожен привіз із собою зброю і запас свинцевих куль. Вікторин хотів котрогось із приїжджих розмістити в домі у Смажовій, але Нікодем крутив носом, твердячи, що це меланхолійне місце, і жоден із панів братів не почуватиметься там добре. Пани браття, зрештою, також не виявляли особливого бажання, маючи досить Нікодема і його меланхолії, ще навіть не побачивши його. І всі угніздилися в седлиському домі, який не належав до найбільших; тиснява робилася то більшою, що кожен із панів тягнув за собою купу слуг і збройних нечем, яких задля пристойності називали ординарцями. Трохи людно зробилося в Седлиськах, але шумно і весело.

На обід компанія побільшала на ксьондза Юрчака з Гори Преображення, який у дерев’яній скрині привіз стягнений із хлопів податок на користь повстання.

— Багатенько ж ви зібрали, добродію, — оцінив вміст скрині пан Генрик за пообіднім келихом угорського.

— Та немало. — Ксьондз знизав плечима. — Чотири неділі під час служби горланив про те, що повстання мусить бути, а як уже настане Річ Посполита Польська, то всі будуть рівними, і пани скасують панщину.

— Ну, то ви трохи зарапортувалися, добродію, — посміхнувся у вуса Горайський, пан достойний і сивий, як голубочок, але попри свій вік худий і рішучий в рухах.

— Кайзер так само хамам обіцяє, — зауважив Фелікс Богуш.

— Кайзер далеко, ми близько. — Леопольд Горайський розглядав криваву рідину в скляному келиху, немов намагаючись щось із того кармазину наворожити. — Кайзер може собі різні речі обіцяти, може навіть цілком панщину скасувати, що, зрештою, хотів зробити попередній кайзер, Фердинанд. Але фільварок мусить же з чогось жити, і тому панщина мусить бути.

— Фердинанд був вар’ят і мав воду в голові, — відповів Фелікс. — Новий кайзер молодий, підприємливий і спритний при цьому, як старий диявол. Правити буде років сто. Простий народ його любить.

— Народ завжди любить короля чи цісаря, а пана ненавидить, — озвався ксьондз Юрчак.

— Ви це сказали, — усміхнувся Горайський, не надто ввічливо дорікаючи ксьондзові його походженням з простолюду. Бо хоча священницька ряса й робила його шляхтичем, але все одно всі присутні знали, що Юрчак є хамом між панами.

— Дали б люди й більше, але що поробиш, біда, а цієї зими навіть і голод, — продовжував без збентеження ксьондз. Бо хам усе життя повинен вдавати, що як його шмагають, то це зовсім не шмагання, а погладжування.

— Біда, — притакнув зі смутком пан Фелікс. — Угорське вино втричі подорожчало.

— Можеш пити горілку, бо хами чомусь не хочуть. — Горайський погладив себе по вусах.

— У вас теж?

— Усюди. Кажуть, що в цілій околиці.

— Хами горілку не хочуть пити! Кінець світу!

— І слушно! — ксьондз Юрчак гримнув келихом об стіл, аж вино вихлюпнуло на скатертину. — Досить уже сталося нещасть через горілку. Час тверезішати.

— Але ж пропінації[16] добродію! — вигукнув Фелікс. — Без панщини, без доходів від винокурні — а з чого я утримуватиму фільварок, родину й себе?! Що, в землі маю ритися,

1 ... 89 90 91 ... 99
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак», після закриття браузера.

Подібні книжки до «Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак» жанру - Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Легенда про зміїне серце, або Друге слово про Якуба Шелю, Радек Рак"