Читати книгу - "Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Грінберг. В качестве кого они арестованы?
Софія. В качестве врагов, конечно. Что за вопрос?
Грінберг. (Різко.) Я понимаю. Но они кто: офицеры, солдаты, вольные казаки, гайдамаки?
Софія. Вольные казаки. Я ведь сказала вам.
Грінберг. Вольные казаки? Так что ж я могу сделать? Я ничем не могу помочь. Мы издали приказ: всех ♦вильных» казаков расстреливать. Это злейшие враги рабочих. Провокаторы, изменники, разбойники! Это негодяи, которых всех до одного...
Софія. Товарищ, я говорю с вами о своем отце и брате! От огульной характеристики вы могли бы воздержаться.
Грінберг. Извиняюсь. Очень извиняюсь. Я понимаю ваше положение. И мне очень-очень досадно, что именно вам я не могу помочь. Именно вам. Но согласитесь сами, товарищ, я иначе не могу. Почему освободить вашего отца и брата и не освободить всех? Потому что они ваши родственники? У меня самого — брат контрреволюционер. Но если его поймают, я не буду стараться освобождать его. Борьба. В социальной войне нет ни отца, ни матери, ни братьев. Братья — все социально угнетенные, враги — все угнетатели. Я понимаю, вы как женщина... И потом стоящая далеко по своему социальному положению от борющихся низших классов.
Софія. Ах, при чем здесь женщина, социальное положение?
Грінберг. Да при том, что нужно иметь мужество в борьбе, товарищ. И нужно быть близким к борющимся, чтобы уметь ненавидеть и интересы их ставить выше родственных связей. Если бы вы были в наших рядах, вы даже не подумали бы о том, чтобы просить за двух... контрреволюционеров, хотя бы они были родственниками. Но вы, конечно, в другом положении... И я, понятно, не могу быть в претензии. Наоборот, вы оказали нам такую услугу, которая...
Софія. Во имя чего же я оказала ее, как вы думаете?
Грінберг. Да, конечно, симпатии ваши...
Софія. Перестанем об этом. Значит, вы решительно отказываетесь помочь мне?
Грінберг. Я не могу этого сделать, товарищ, поймите вы это. Я нарушу свой долг, совершу подлость, измену. Ведь я просто не имею физической возможности выпустить их. Товарищи не дадут все равно, я должен обмануть их, солгать. Поймите, что вы требуете невозможнаго.
Софія. Значит, их расстреляют? Так, как тех? (Хитає головою на вікно.)
Грінберг. Я не знаю, за что их арестовали; может быть, выяснится... Но я лично...
Софія. Хорошо. Довольно. Я понимаю, что вы не можете.
Грінберг. Но уверяю вас, что не могу. Напрасно вы...
С о ф і я. Да верю я! Что же мне делать, Господи?! Ведь не могу я, поймите, не могу я...
Грінберг. Я вас понимаю, я понимаю. Но бывают такия положения, когда...
Входять Гликерія Хвед. і Христя. Гликерія Хвед. в темній великій хустці, в пальто, Христя в чепурненькій шапочці.
Грінберг. Куда? Куда? Кто такие? Зачем?
Софія. Это ко мне. Мать и сестра.
Христя. (До Грінберга схвильовано.) Нам сказали, что вы приехали,— мы пришли... Вы, вероятно, от сестры знаете... Мы вас умоляем.
Гликерія Хвед. (Падає навколюшки перед Грін-бергом.) Господин, помилуйте, зжальтеся, кормильці ж вони наші.
Грінберг. Товарищ!.. Сударыня, что вы, что вы! Встаньте. (Хоче піднять, але Гликерія Хведоровна хапає його за ноги, благаючи «Помилуйте! Не встану».) Позвольте, сударыня... (До Христі.) Да помогите же, подымите...
Христя. Мы вас умоляем. Спасите их.
Грінберг. (До Софії.) Товарищ, да поднимите же вашу мать, что же это такое?
Софія. (Мовчки, тісно стуливши губи, хмарно дивиться вбік.)
Грінберг. Сударыня, встаньте, я вас прошу. Поймите же, что я не могу так... О Господи! Но не могу же я, я права не имею.
Христя. Мы вас умоляем, вы можете.
Грінберг. А, черт возьми! (Одсувається од Гликерії Хведоровни, вона повзе за ним. Тоді він рішуче, сердито повертається й виходить в двері до передпокою.)
Христя. (Підводить Гликерію Хведоровну.) Встаньте, мамо... Встаньте, годі. Буде з нас... Навалялись в ногах Софіїних приятелів... (До Софії.) О, сестро, Бог тобі цього не простить! Невинно дивишся? А хто ж з оцим самим шепотівся учора та щось йому передавав? Га? Хто успіху їм бажав? А-а, чула я вчора, та не знала, що то за успіх, а то б... Ага? А хто з отим паршивцем Тихоном наслав на тата й Марка большевиків учора? Не ти? Проклята! Приїхала? Продала всіх нас і втекла сюди, сидиш...
Гликерія Хвед. (Плаче.) Годі, доню, ходім... Бог з ними.
Христя. А що заплатили тобі? Наші сльози, кров нашу? Що взяла за батька та брата? Га?
Софія. (До Гликерії Хведоровни.) Мамо, ради Бога, .ре вірте їй! Мамо, вона...
Христя. А за всю Україну що взяла? Ух, ти, поганка! Своїми руками задушила б тебе. (Раптом грізно, жа-
гуче.) Оддай же нам батька й брата! Оддай зараз же! Іди до своїх полюбовників, кажи, щоб зараз же випустили їх! Іди!
Гликерія Хвед. (До Софії.) Доню!.. Ти з ними ближче знакома, попроси їх, ублагай, дитино, рятуй таточка свого і братіка рідного. Доню моя, ой, доню ж моя, що ж ти з нами робиш! (Ридає.)
Софія. Мамо!.. Я благала, я просила... Я ж усю ніч бігала, шукала...
Христя. Кого шукала? Оцього Юду?
Софія. Я, мамо, буду ще... Я все зроблю...
Входить красногвардеєць з рушницею, з бомбою за поясом.
Красногв. (До Христі й Гликерії Хведоровни.) Ану, пожалуйте. Вас просять вийти зцюдова. Скарєй.
Христя. О, прислав оборонить тебе од нас!
Гликерія Хвед. Ходім, доню. Ходім шукать ще кого-небудь.
Красногв. Пожалуйте, пожалуйте.
Гликерія Хвед. (Софії.) Прощай, доню... Ти ж прийдеш додому?
Христя. Її дом тепер тут.
Софія. Прийду, мамо, прийду... Я останусь тут, щоб... визволити їх... Мамочко! (Обнімає Гликерію Хведор. Ридає.)
Христя. Годі, лицемірко, пусти, а то нас ще твій оцей приятель застрілить...
Софія. (Випускаючи матір.) Ой, Христе, як ти... стра-_ шно жорстоко і люто мстишся!
"Х"у и и ТЗГГЯ мщуся? За що? За батька і Марка? Так, я готова тобі...
Софія. Ні, Христе, за инче... Ти.^
Красногв. Ну, довольно, господа, довольно. Сказано раз, і нема чого тут... Виходьте.
Христя. (Рішуче.) Ходім, мамо!.. (Виходять, за ними красногвардеєць.)
Софія. (Сама, швидко, схвильовано ходить по хаті, тикаючись у всі кутки й не знаходячи собі місця. Зупиняється й мовчки стогне, гнівно ламаючи руки.)
Входять: Грінберг, Семянніков, Сорокін, Подкопаєв. Сорокін, маленький, років ЗО, у френчі, гостренька борідка, пенсне.
Ввесь час без потреби тонко, іронічно посміхається. Подкопаєв високий, років 37, короткі вуса, підстрижені, еспаньйолка; також у френчі, ніс м’ясистий, качиний, вигляд царського поліцейського пристава, ходить
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко», після закриття браузера.