Читати книгу - "Нічний черговий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Позад мене щось дзенькнуло, я озирнувся й побачив, що дівчина перекинула келих і він розбився. Мабуть, у Сари Лоуренс їх не вчать, як поводитися з посудом для шампанського.
— Не хвилюйтесь, моя люба,— заспокоїв її Фабіан, допомігши зібрати скалки.— Це добрий знак. Я радий, що так сталося. До того ж я згадав, що в нас у холодильнику є пляшка шампанського.
Дівчина вдячно всміхнулася Фабіанові. За три тижні її роботи на нас Майлз зумів повністю заволодіти її симпатіями. Зате коли до неї звертався я, здавалося, ніби ми розмовляємо крізь грубу шибку.
Фабіан пішов у маленьку кімнатку, що правила нам за контору, і повернувся з пляшкою шампанського. Це він наполіг, щоб у галереї був холодильник.
— Він виправдає затрачені кошти за перший же тиждень,— запевнив він, коли встановлювали агрегат.
Я спостерігав, як він вправно зриває сухозлітку і виймає корок.
— Майлзе,— довелося мені його попередити,— я щойно поснідав.
— От і чудово, друже мій.— Корок вилетів з пляшки.— Сьогодні великий день. І ми повинні провести його якнайкраще.— Я вже зробив для себе висновок, що в його житті чимало таких великих днів.
Він налив шампанського дівчині й мені. Потім підняв свій келих і проголосив:
— За Анжело Квінна... І за нас.
Ми випили. Я подумав про те, скільки шампанського я вже випив, відколи познайомився з Майлзом Фабіаном, і похитав головою.
— До речі, Дугласе,— сказав він, знову наповнюючи келихи.— Сьогодні тут буде присутнє ще одне наше капіталовкладення.
— Що?
— На вчорашній вечірці була почесна гостя.— Він захихотів, згадавши минулий вечір.— Прісцілла Дін.
— О господи! — не втримався я. Однією з причин того галасу, що здійнявся навколо нашого фільму, були виконавиці жіночих ролей. Фотографії Прісцілли, голої-голісінької та ще й у надто сміливих позах, з'явилися у двох журналах, що мають дуже широкий обіг. На вулиці за нею ходили юрмою. А коли вона з'явилася на телевізійній студії, щоб дати інтерв'ю, працівники телебачення її обсвистали. Усе це, звичайно, додає їй скандальної слави, але не знаю, чи сприятиме її поява в нашій галереї репутації Квінна.— Тільки не кажіть мені,— знов озвався я,— що ви запросили її сьогодні прийти до нас.
— Саме це я й зробив,— спокійно мовив Фабіан.— Тепер про нас писатимуть усі газети. Не тривожтесь, Ніжне Серце. Я сказав їй потихеньку, що наші... е-е... зв'язки з нею треба зберігати у суворій таємниці. Вона поклялася здоров'ям власної матері. Доро,— обернувся Фабіан,— ви зрозуміли, що повинні забути все почуте тут?
— Звичайно, містере Фабіан.— Дівчина виглядала збентеженою.— Але я нічого не зрозуміла. Хто така Прісцілла Дін?
— Це одна не зовсім порядна жінка,— пояснив Фабіан.— Я дуже радий, що ви не ходите на порнографічні фільми і не читаєте брудних журнальчиків.
Ми скінчили пляшку шампанського без подальших тостів.
У ресторані я з'явився на початку першої. Генрі вже чекав на мене. Він був не сам. Поруч з ним сиділа дуже гарна молода жінка з довгими косами каштанового кольору. Коли я підійшов до них, Генрі встав і сердечно потиснув мені руку. Він засмаг, мав здоровий вигляд, був без окулярів і, усміхнувшись, продемонстрував чудові білі зуби. Крім того, він пофарбував свою чуприну і тепер виглядав років на тридцять.
— Дуг,— сказав він.— Я хочу познайомити тебе з моєю нареченою. Мадлен, це мій брат.
Ми з жінкою потисли одне одному руки.
— Хенк багато мені розповідав про вас,— мовила Мадлен. У неї був приємний низький голос.
Я сів проти них і відзначив, що на столі зовсім не було спиртного.
— Мадлен ніколи раніше тут не була,— пояснив Хенк.— І тому забажала поїхати зі мною.
— Я дуже хотіла познайомитися з вами,— сказала Мадлен, пильно дивлячись на мене. У неї були великі сірі очі з блакитним відтінком.
— За це треба випити. Офіціанте!.. — гукнув я.
— Дякую, тільки не для нас,— зупинив мене Хенк.— Я більше не п'ю.— Він промовив це з викликом, ніби чекав моїх коментарів. Але я змовчав.
— Я справді тут ніколи не була,— потвердила Мадлен.
— Що ж, у такому разі пити не будемо,— сказав я офіціантові.
— А що замовимо? — спитав Генрі.— У нас не дуже багато часу.
Мадлен підвелась, і ми з Генрі також встали.
— На жаль, панове, я не зможу з вами пообідати,— мовила вона.— Я знаю, вам є про що поговорити. А я трохи прогуляюсь, огляну це гарненьке містечко і повернуся випити з вами кави.
— Не загубися,— сказав Генрі.
— Ні в якому разі,— засміялася вона.
Генрі провів її якимсь дивним напруженим поглядом. Мадлен мала стрункі ноги й ладну поставу, і її хода була гордовита, але водночас і чуттєва. Генрі затамував подих, ніби взагалі забув, що треба дихати.
— Боже мій,— порушив я мовчанку,— що все це означає?
— Як вона тобі? — спитав він, сідаючи.
— Дуже приємна дівчина,— впевнено сказав я. Я говорив це не для того, щоб полестити йому.— Ну, а тепер поясни.
— Я збираюсь розлучитися зі своєю дружиною.
Я кивнув головою.
— А де твої окуляри?
Хенк засміявся.
— У мене тепер контактні лінзи,— пояснив він.— Твій приятель, Фабіан, напровадив мене куди треба. Передай йому при нагоді мої вітання.
— Ти можеш зробити це сам. Я щойно бачився з ним.
— Я б радо це зробив. Але мені треба о четвертій бути в Нью-Йорку.
— А що ти робиш у Нью-Йорку? — Я чомусь не уявляв собі брата ніде, крім Скрантона.
— Я там живу,— відповів Генрі.— Мадлен має в місті своє помешкання. А наша фірма переїхала в Оранджберг. З Нью-Йорка туди їхати всього півгодини.
Підійшов офіціант. Генрі замовив салат з креветок та біфштекси. Його апетит покращав так само, як і його зовнішність.
— Я дуже радий, Генрі, що ти приїхав сюди, щоб побачитися зі мною,— сказав я.— Але навіщо такий поспіх? Чому ти повинен був приїхати саме сьогодні?
— Тому що після обіду юристи мають засвідчити остаточний контракт,— пояснив він.— Ми працювали над ним три місяці і нарешті врахували все. Тепер і комар носа не підточить. Ти ж знаєш цих
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нічний черговий», після закриття браузера.