Читати книгу - "Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська"

— Ні, нечасто. Я взагалі не пам'ятаю, коли танцювала востаннє.

— Що в тебе з чоловіком?

Музика продовжувала грати.

А я відводила очі.

Бо в голові виринали фото з подружнього життя. З ним.

— Ми розлучаємося. Давид мене зрадив. Наше розлучення — звичайна формальність. Залишилося кілька засідань, щоб суд ухвалив рішення на мою користь. Усе, чого хочу від нього — це аліменти. І щоб більше ніколи мене не чіпав. Ані мене, ані дітей.

— Я зроблю так, що ти не потребуватимеш його аліментів. Про це можеш не турбуватися.

Рома поклав мою руку собі на плече.

І долонею, що звільнилася, почав гладити поперек. Потім — спустився нижче.

Друга долоня наслідувала приклад.

Я прикрила очі від жадання.

Уперше за всі роки в шлюбі.

Мої сідниці пестили руки незнайомця.

Я вперлася чолом у його плече.

І просто насолоджувалася миттю.

Бурхливо дихала.

Збуджувалася від дотиків.

— У тебе хтось був після мене?

Я боялася це питати прямо.

Але змовчати не могла.

Тому не дивилася в очі.

Тільки лежала на плечі й слухала.

Руки Жданова застигли, перестали гладити тіло через м'яку тканину халата. На мить я пошкодувала, що поставила це запитання.

— Я був одружений. Один раз.

Ми вже не танцювали.

Музика грала. Та ми стояли на місці.

І мені було страшно питати більше.

Бо він міг бути одружений і зараз.

Це не робило мені честі.

Ані мені, ані йому.

Виникла спокуса зупинитися.

Я не могла зруйнувати сім'ю.

Навіть після того, як співоча сука зруйнувала мою. Не могла. Це було занадто.

— У тебе на пальці немає обручки. Ти її знімаєш, коли дружини немає поруч?

Я боролася з цим з останніх сил. Забороняла собі думати, що Рома — такий самий зрадник, як Давид. Це не могло бути правдою. Не могло. Я в це не вірю.

Дай мені відповідь, благаю.

Скажи, що ви розлучені.

Прошу.

— Я не ношу її вже чотири роки.

«Чотири роки», — повторила я подумки.

Уже чотири роки, як вони розлучені.

— У тебе хтось є? Просто зараз...

На це Рома взяв мене за руки.

Наблизив їх до рота.

І поцілував мої сповнені спраги зап'ястя. Так ніжно. Що було нереально це витерпіти. Щоб не податися вперед. Ближче до його червоних губ.

— Просто зараз у мене є тільки ти.

Ми знов поцілувалися. Тільки цього разу поцілунок розпалював справжній вогонь. Рома жадібно впився в мої губи. Пальцями проник за поясок — і вузол розв'язався.

По ногах ковзнула махра мого халата.

А Рома почав знімати з себе сорочку.

Серцебиття переросло в набат.

Адже насувався ураган.

І мені від нього вже не сховатися.

Він поглинав мене шматочок за шматочком.

Сантиметр за сантиметром.

Я опинялася в його владі все більше з кожною секундою. І вже через короткий час стихія підхопила мене на руки. Щоб забрати кудись нагору.

Наче вихор. Смерч. Торнадо.

Моє тіло не належало мені.

А був тільки він.

Мій персональний ураган.

Який чекав тієї зустрічі багато років.

І обіцяв мені подарувати незабутні відчуття.

Усе відбувалося різко, несподівано.

Так солодко і водночас гостро.

Ніби шоколад із перцем.

Я палала від сорому і здивування.

Було соромно робити це з кимось іншим.

І цей же факт — він дивував до мозку кісток.

Адже я робила це з кимось, крім Давида.