Читати книгу - "Тінь над Дніпром, Наташа Голуб"

Місто дихало новим, але не без тріщин. Після змін, які мали настільки масштабний ефект, було важко одразу побачити стабільність. Багато людей мріяли про нове життя, але деякі ще залишалися в полоні старих звичок, сумнівів і страхів. Роман і Аліна знайшли себе на важливій зустрічі, де обговорювали подальші кроки для країни.

Здавалось, що нова реальність мала розірвати ланцюги старої системи, але насправді вона породила нові проблеми. І хоча старі сили почали відступати, вони залишали глибокі рани, які ще довго даватимуть про себе знати.

— Ми живемо між двома світами, — мовила Аліна, дивлячись на Романа. — Один — це той, що ми мріяли побудувати. Інший — це той, який не хоче залишати нас, він завжди підпирає, нагадує про себе.

Роман, нахмурившись, кивнув. Вони обидва відчували, що вони не просто будують новий світ. Вони змушені були водночас змінювати людей і їхнє ставлення до цієї реальності. Більшість громадян все ще не були готові до повної трансформації, тому процес перебудови тривав.

— Не можна дозволити, щоб ми самі стали частиною цієї старої системи, — сказав він, його голос був твердим. — Це наша найбільша боротьба — не лише проти тих, хто хоче повернути старі порядки, але й проти тих, хто хоче вирішити всі проблеми одразу.

Аліна поглянула на нього, відчуваючи, що цей момент вирішальний для них. Вони не могли бути лише спостерігачами. Вони повинні були створювати нову реальність, навчаючи людей адаптуватися до нових принципів. І це означало, що вони мусили йти на великі жертви.

— Ми повинні навчити людей, що зміни — це процес, що вимагає часу. І треба прийняти, що цей шлях буде не тільки складним, а й болючим для багатьох, — сказала вона.

— Це не кінець, — відповів Роман, стоячи поруч з нею. — Це лише перший крок до великої зміни.