Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

Розділ 15

Четвер, 19 травня — неділя, 22 травня

Більшу частину ночі з середи на четвер Лісбет Саландер присвятила читанню статей Мікаеля Блумквіста і тих розділів його книги, які були вже майже готові. Оскільки прокурор Екстрьом збирався провести суд в липні, Мікаель вирішив, що книга має бути здана до друку найпізніше двадцятого червня. Це означало, що у Бісового Калле Блумквіста залишався приблизно місяць, щоб закінчити писати і заткнути в тексті всі дірки.

Лісбет не розуміла, як він зможе все встигнути, але це була його проблема, а не її. Її проблема полягала в тому, щоб визначити своє ставлення до поставлених ним питань.

Вона взяла комп’ютер, зайшла на «Stolliga_Bordet» і перевірила, чи не надіслав він чого-небудь нового за минулу добу. Переконавшись, що ні, Лісбет відкрила документ, якому він дав заголовок «Головні питання». Текст вона знала вже майже напам’ять, але на всяк випадок прочитала ще раз.

Він змалював там стратегію, яку їй уже пояснювала Анніка Джанніні. Коли з нею розмовляла Анніка, Лісбет слухала досить неуважно і відчужено, мовби це стосувалося когось іншого. Але Мікаель Блумквіст, на відміну від Анніки Джанніні, знав її таємниці і тому мав змогу аргументувати стратегію вагоміше. Лісбет спустилася до четвертого абзацу.

Твоя подальша доля цілком і повністю в твоїх руках. Хоч скільки б заради тебе ішачила Анніка чи хоч як би тебе підтримували ми з Арманським, Пальмґреном і рештою, це не зіграє особливої ролі. Я не збираюся намагатися тебе на щось умовити. Ти повинна сама вирішити, як тобі вчинити. Або ти схилиш суд на свій бік, або дозволиш їм себе засудити. Але щоб виграти, тобі необхідно битися.

Вона вимкнула комп’ютер і поглянула на стелю. Мікаель просив у неї дозволу розповісти в книзі правду. Він збирався утаїти те, що Б’юрман її гвалтував. Уже навіть написав цю частину, прикривши стиковку твердженням, що Б’юрман став до співпраці із Залаченком, яка луснула, коли він втратив самовладання, і Нідерману довелося його вбити. До мотивів Б’юрмана він не вдавався.

Бісів Калле Блумквіст ускладнював їй життя.

Лісбет надовго поринула в думки.

О другій годині попівночі вона взяла комп’ютер і відкрила текстовий редактор. Потім клікнула на новий документ, дістала стилус і почала набирати текст по літерах дигітальної клавіатури.

Мене звуть Лісбет Саландер. Я народилася 30 квітня 1978 року. Моя мати — Агнета Софія Саландер. Коли я народилася, їй було 17 років. Мій батько — психопат, убивця і мучитель жінок на ім'я Олександр Залаченко. Раніше він працював нелегальним агентом радянської військової розвідки ГРУ в Західній Європі.

Справа посувалася повільно, бо їй доводилося тикати в кожну літеру окремо. Перш ніж записати речення, вона формулювала його в голові і в написаний текст не вносила жодного виправлення. Лісбет працювала до четвертої години ранку, а потім вимкнула комп’ютер і помістила його на зарядку в заглиблення за тумбочкою коло ліжка. До цього часу вона встигла написати текст, що відповідав двом сторінкам А4 з одним інтервалом.

Еріка Берґер прокинулася о сьомій годині ранку. Вона зовсім не почувалася виспаною, хоч і проспала вісім годин поспіль. Мікаель Блумквіст як і раніше міцно спав.

Для початку Еріка увімкнула мобільний телефон і перевірила, чи не надійшли їй які-небудь повідомлення. Дисплей показав, що їй одинадцять разів телефонував чоловік, Ґреґер Бекман. Дідько. Я забула зателефонувати. Вона набрала номер і пояснила, де вона і чому не приїхала додому напередодні увечері. Чоловік очевидячки злився.

— Еріко, ніколи більше так не роби. Ти знаєш, що річ не в Мікаелі, але я вночі мало не збожеволів. Я страшенно боявся, що з тобою щось сталося. Якщо не приїздиш додому, ти зобов’язана телефонувати і повідомляти. Про такі речі не забувають.

Ґреґер Бекман був у курсі того, що Мікаель Блумквіст — коханець його дружини, і проти їх зв’язку абсолютно не заперечував. Але раніше, вирішивши залишитися у Мікаеля, вона завжди спершу телефонувала чоловікові і пояснювала ситуацію. Цього ж разу вона пішла в «Хілтон» з єдиною думкою — поспати.

— Пробач, — сказала вона. — Я вчора просто зламалася.

Він трохи побурчав.

— Ґреґере, не сердься. У мене зараз на це немає сил. Вилаєш мене ввечері.

Він дещо зменшив бурчання, пообіцявши вилаяти її, щойно вона попадеться йому на очі.

— Гаразд. Як там Блумквіст?

— Він спить. — Вона раптом розсміялася. — Хочеш вір, хочеш ні, але ми заснули протягом п’яти хвилин після того, як лягли. Такого раніше не бувало.

— Еріко, це серйозно. Може, тобі слід сходити до лікаря?

Закінчивши розмову з чоловіком, вона зателефонувала до диспетчерської служби «СМП» і залишила повідомлення для відповідального секретаря редакції Петера Фредрікссона. У ньому вона пояснила, що в неї виникли особливі обставини і вона прийде пізніше звичайного, а також попросила скасувати заплановану зустріч із співробітниками відділу культури.

Потім Еріка знайшла свою сумку, витягла звідти зубну щітку і пішла у ванну. А потім знов підійшла до ліжка і розбудила Мікаеля.

— Привіт, — пробурмотів він.

— Привіт, — відповіла вона. — Ану швиденько у ванну, митися і чистити зуби.

— Що… що таке?

Він сів і став роззиратися з таким розгубленим виглядом, що Еріці довелося пояснити йому, що він у готелі «Хілтон», біля Шлюзу. Мікаель кивнув.

— Так от. Іди у ванну.

— Чому?

— Тому що коли ти звідти вийдеш, я хочу зайнятися з тобою сексом.

Він поглянув на наручний годинник.

— І поквапся. У мене об одинадцятій нарада, і мені потрібно принаймні півгодини, щоб нафарбуватися. І по дорозі на роботу ще треба встигнути купити чисту майку. У нас залишається близько двох годин, щоб надолужити згаяне.

Мікаель пішов у ванну.

Єркер Хольмберґ припаркував батькового «Форда» перед будинком колишнього прем’єр-міністра Турбйорна Фельдіна в Осі, біля містечка Рамвік, у муніципалітеті Херньосанд. Він вийшов з машини і роззирнувся. Був ранок четверга. Мрячив дощ, поля вже добряче позеленіли. У свої сімдесят дев’ять Фельдін більше активно сільським господарством не займався, і Хольмберґа зацікавило, хто ж тоді тут сіє і жне. Він знав, що за ним спостерігають з кухонного вікна — у сільській місцевості це було правилом. Він сам виріс неподалік від Рамвіка, і від його будинку було зовсім близько до моста Сандьобрун — одного з найкрасивіших місць у світі, як вважав Єркер Хольмберґ.

Він піднявся на ґанок і подзвонив.

Колишній лідер Партії