Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Як справи з Саландер?

— Вона частина цього цікавого часу.

— Мікке, я не збираюся нікому видавати твій матеріал.

— Пробач… я не ухиляюся од відповіді. Зараз усе дещо заплуталося. Я тобі залюбки розповім, але це забере півночі. Як тобі живеться в ролі шефа «СМП»?

— Не зовсім як у «Міленіумі».

Вона трохи помовчала.

— Приходячи додому, я засинаю, як погашена свічка, а коли прокидаюся, у мене перед очима стоять бюджетні калькуляції. Я скучила за тобою. Може, підемо до тебе додому і поспимо? На секс у мене немає сил, але я б із задоволенням згорнулася у тебе під боком.

— Пробач, Ріккі. Моя квартира зараз не краще місце.

— Чому? Щось сталося?

— Ну… одна компанія понаставляла у мене в квартирі жучків і прослухує кожне моє слово. А я встановив камери прихованого спостереження, які показують, що відбувається, коли мене немає вдома. Думаю, нам не варто демонструвати світові твій голий зад.

— Ти жартуєш?

Він замотав головою.

— Ні. Але зустрітися з тобою мені було необхідно не через це.

— Що сталося? У тебе такий дивний вигляд.

— Ну… ти перейшла до «СМП». А ми в «Міленіумі» наткнулися на матеріал, який потопить твого голову правління. Йдеться про використання праці дітей і політв’язнів у В’єтнамі. Думаю, ми попали в конфлікт інтересів.

Еріка опустила виделку і пильно поглянула на Мікаеля. Вона відразу зрозуміла, що він не жартує.

— Справа стоїть так, — сказав він. — Берґшьо є головою правління і основним власником компанії під назвою «Свеа-Бюґґ», якій, у свою чергу, повністю належить дочірня фірма «Вітавара АБ». Вони виробляють унітази на підприємстві у В’єтнамі, яке значиться в ООН як таке, що використовує дитячу працю.

— Повтори.

Мікаель у подробицях переказав написану Хенрі Кортесом статтю. Відкривши портфель, він дістав копії документів. Еріка повільно прочитала статтю Кортеса, потім підвела голову і подивилася Мікаелю в очі. У ній здіймалася безрозсудна паніка, змішана з недовірою.

— Як вийшло, що відразу, тільки-но я пішла, «Міленіум» перш за все почав жорстку перевірку членів правління «СМП»?

— Ріккі, це не так.

Він пояснив, як з’явилася на світ стаття.

— І як давно ти про це знаєш?

— Від сьогодні. Мені все це страшенно не до душі.

— Що ви збираєтеся робити?

— Не знаю. Статтю треба публікувати. Ми не можемо зробити виняток лише тому, що йдеться про твого начальника. Але ніхто з нас не хоче нашкодити тобі. — Він розвів руками. — Ми в розпачі. Особливо Хенрі.

— Я як і раніше входжу до правління «Міленіуму». Я — співвласник… це буде сприйнято як…

— Мені ясно, як це буде сприйнято. У «СМП» тебе змішають з брудом.

Еріка відчула, як на неї навалилася втома. Вона зціпила зуби і стримала бажання попросити Мікаеля замовчати цю історію.

— Боже, прокляття, — мовила вона. — А матеріал справді надійний?

Мікаель кивнув.

— Я цілий вечір присвятив вивченню документів Хенрі. Берґшьо точно накладе головою.

— Що ви зробите?

— А що б зробила ти, якби ми розкопали цей матеріал два місяці тому?

Еріка Берґер уважно поглянула на свого друга і коханця з двадцятилітнім стажем. Потім опустила очі.

— Tи чудово знаєш, що б я зробила.

— Це трагічна випадковість. Тут немає нічого, спрямованого проти тебе. Я дуже засмучений. Тому я і наполіг на негайній зустрічі. Нам треба вирішити, як вчинити.

— Нам?

— Річ у тім, що… Ця стаття призначалася в червневе число. Я її вже зняв. Її опублікують не раніше серпня, і, якщо тобі буде потрібно, можна буде перенести ще далі.

— Зрозуміло, — відповіла вона з відчутним озлобленням.

— Я пропоную сьогодні нічого не вирішувати. Візьми документи додому і подумай над ними. Нічого не роби, поки ми не виробимо спільної стратегії. Час у нас є.

— Спільної стратегії?

— Tи повинна або завчасно піти з правління «Міленіуму», або піти з «СМП». Усидіти на обох стільцях тобі не вдасться.

Вона кивнула.

— Я так пов’язана з «Міленіумом», що, скільки б я не йшла звідти, ніхто все одно не повірить, що я не доклала до цього руку.

— Існує альтернатива. Ти можеш узяти статтю в «СМП», виступити проти Берґшьо і зажадати, щоб він пішов. Я певен, що Хенрі Кортес на це погодиться. Тільки абсолютно нічого не роби, поки ми всі не домовимося.

— Я почну з того, що доб’юся звільнення людини, яка найняла мене на роботу.

— Мені шкода.

— Він зовсім не погана людина.

Мікаель кивнув.

— Я тобі вірю. Але він жадібний.

Еріка кивнула і встала.

— Поїду додому.

— Ріккі, я…

Вона не дала йому договорити.

— Я просто страшенно втомилася. Дякую, що попередив мене. Мені необхідно обдумати, що все це означає.

Мікаель кивнув.

Вона пішла, не поцілувавши його в щоку і надавши йому оплачувати рахунок самому.

Машину Еріка Берґер залишила за двісті метрів від «Казанчика Саміра» і на півдорозі туди відчула таке сильне серцебиття, що мусила зупинитись і притулитися до стіни біля якогось парадного. Її стало нудити.

Еріка довго стояла, вдихаючи прохолодне травневе повітря. Раптом вона усвідомила, що починаючи з першого травня працювала в середньому по п’ятнадцять годин на день. Уже майже три тижні. Як же вона почуватиме себе через три роки? Як почував себе Морандер, коли впав мертвий прямо посеред редакції?

Через десять хвилин вона пішла назад до «Казанчика Саміра» і зіткнулася з Мікаелем, що якраз виходив з дверей. Він здивовано зупинився.

— Еріко…

— Нічого не кажи, Мікаелю. У нас з тобою дружба з таким стажем, що ніщо не може її зруйнувати. Ти мій кращий друг, і зараз ситуація така ж, як два роки тому, коли ти поїхав до Хедестада, тільки навпаки. Я почуваю себе загнаною і нещасною.

Він кивнув і обійняв її. Вона раптом відчула, що на очі набігли сльози.

— Три тижні в «СМП» мене вже зламали, — сказала вона із сміхом.

— Ну-ну. Щоб зламати Еріку Берґер, потрібне щось більше.

— Твоя квартира в лайні. Я дуже втомилася, щоб їхати додому в Сальтшьобаден. Я засну за кермом і розіб’юся. Я тільки що прийняла рішення: дійду до готелю «Скандік Краун» і винайму номер. Ходім зі мною.

Він кивнув.

— Тепер він називається «Хілтон».

— Однаково.

Мовчки вони подалися до готелю. Мікаель обіймав Еріку за плечі. Глянувши скоса на нього, вона відзначила, що він втомився не менше за неї.

Вони підійшли прямо до рецепції, винайняли двомісний номер і розплатилися кредитною карткою Еріки. Піднялися в номер, роздяглися, прийняли душ і лягли в ліжко. У Еріки так боліли м’язи, ніби вона пробігла марафонську дистанцію. Вони трохи пообнімалися і погасли, немов задуті свічки.