Читати книгу - "Розстрільний календар"

У відкритих джерелах додаткових відомостей про подальший перебіг справи не знайдено.

Вісник репресій в Україні. — Вип. 6. — Нью-Йорк, 1984. Режим доступу: https://goo.gl/zgJNBi

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

Уперше Соколовський, тоді студент Київського університету, був заарештований у 1915 році та засуджений до 6 років каторги за поширення антивоєнних прокламацій. Після революції 1917 року також неодноразово потрапляв за ґрати: чекісти пильно стежили за колишнім есером.

Останній арешт відбувся 29 жовтня 1937 року — секретареві Київської філії товариства політкаторжан і зсильнопоселенців висунули дуже серйозні, але типові для тогочасного «правосуддя» обвинувачення: нібито у 1932 році він примкнув до антирадянської есерівської організації, а у 1936 році став членом націоналістичної організації та очолив терористичну групу, яка планувала скинути радянську владу. Також письменника звинуватили у «надмірній ідеалізації народництва, його тактики боротьби шляхом змов і терору» в історичних романах. У романі «Богун» слідчий знайшов «цілий ряд ухилів націоналістичного характеру».

До страти Соколовського засудила виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СССР 22 серпня 1938 року. Обвинувальний вирок був підписаний і затверджений наркомом внутрішніх справ УРСР Успенським і помічником головного військового прокурора РСЧА Калугіним. Розстріляли письменника того самого дня.

18 липня 1957 року Олександр Соколовський реабілітований за відсутністю складу злочину.

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/nEP2kp

Соколовський Олександр. Богун. [Видання 1957 та 1964 рр.] Режим доступу: https://goo.gl/0uF0X3

Лариса Богораз, Костянтин Бабицький, Тетяна Баєва, Наталя Горбаневська, Вадим Делоне, Володимир Дремлюга, Павло Літвінов та Віктор Файнберг вийшли з плакатами на Красну площу, щоб висловити протест проти введення до Чехословаччини військ СРСР.

Рівно о 12 годині восьмеро демонстрантів розгорнули плакати з гаслами «За нашу і вашу свободу», «At ‘žije svobodné a nezávislé Československo!», «Ми втрачаємо найкращих друзів», «Ганьба окупантам!», «Руки геть від ЧРСР!».

Протест тривав кілька хвилин — міліція та співробітники КДБ у штатському побили протестувальників і закрили у відділку.

Після арешту Тетяна Баєва заявила, що опинилась біля демонстрантів випадково, тому її відпустили. Присутність на суді Віктора Файнберга, якому на допитах вибили всі зуби, була небажаною, тому дисидент одразу був відправлений на психіатричну експертизу, визнаний неосудним та до лютого 1973 року «лікувався». Така сама доля спіткала Наталю Горбаневську.

Усі інші учасники були засуджені за «поширення наклепни­цьких вигадок, що ганьблять радянський суспільний і державний лад». Зокрема, харків’янка Лариса Богораз отримала 4 роки заслання, яке відбувала у селищі Чуна Іркутської області.

У 2008 та 2013 році відбулися спроби повторних демонстрацій протесту. Акції були припинені працівниками спецслужб Російської Федерації.

Люди августа 1968... Режим доступу: https://goo.gl/dtTw6s

О демонстрации на Красной площади 25 августа 1968 года. Записка КГБ в ЦК КПСС от 5 сентября 1968 года. Режим доступу: https://goo.gl/2aAxnE

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

Способствовали ли диссиденты развалу Союза? // Эхо Москвы. — 2008. — 9 июля. Режим доступу: https://goo.gl/nReewn

1968. 2013. Красная площадь // Радио Свобода. — 2013. — 25 августа. Режим доступу: https://goo.gl/XUjnTM

Ївга (Євгенія) Кузнецова, маючи досвід роботи у науково-дослідницькому інституті оборонної промисловості та будучи співавтором винаходів у галузі вибухівки, запланувала написати аналітичну статтю про стан економіки УРСР порівняно з іншими республіками. На її думку, це продемонструвало б пряму залежність України від імперії.

Фахівці, яким Ївга ставила запитання, лякались та припиняли спілкування. Незважаючи на це, потрібний корпус доказів вона зібрала.

У березні 1963 року її викликали на «профілактичну» бесіду до КДБ, де розпитували про націоналізм та коло друзів. Але такі «бесіди» лише піддавали жару. За спогадами сучасників, Кузнецова була блискучим агітатором — вона розповсюджувала літературу, залучала багатьох людей до проукраїнського кола, влаштовувала зустрічі.

У серпні-вересні 1965 року були заарештовані кілька десятків українських інтелігентів, в тому числі й Ївга. Підозрюють, що її намагались отруїти під час слідства: вона ніколи не скаржилась на здоров’я, однак після арешту різко втратила сили — її мучили сильні головні болі, вона непритомніла. Потім симптоми раптово зникли.

На читання вироку допустили кількох осіб, серед них Ліну Костенко і Любов Забашту. Ївгу Кузнецову засудили до 4 років таборів. Після процесу Ліна Костенко кинула в’язням (разом з Ївгою судили Олександра Мартиненка й Івана Русова) проліски.

Покарання дівчина відбувала у мордовських таборах — ­ЖХ-385/17-А в селищі Озерний та у таборі № 6 у селищі Потьма. Поводилась незалежно.

Праця та нестача харчування сильно вплинули на здоров’я: після амністії Ївга Кузнецова повернулась додому дуже хворою. Померла 1968 року в Києві.

Горинь Богдан. Не тільки про себе. Режим доступу: https://goo.gl/GtnF4u

Мельник Ігор. Арешти української інтелігенції 1965 року. Режим доступу: https://goo.gl/y4JimG

Рух опору в Україні 1960—1990: Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. — К.: Смолоскип, 2012.

Чорновіл В’ячеслав. Лихо з розуму (Портрети двадцяти «злочинців»). — Париж, 1967. Режим доступу: https://goo.gl/2fNaXX

Михайла та його дружину Ольгу зняли з потяга троє співробітників КДБ у цивільному. Горинь помітив стеження під час прогулянки на горі Кара-Даг кількома днями раніше. Разом з Романом Іваничуком, Дмитром Павличком, Іваном Драчем та іншими вони обговорювали різні теми, зокрема і проблеми української культури.

Михайла та Ольгу у різних машинах повезли з Криму до Львова. Їх