Читати книгу - "Precedent UA — 2015"

2004 року направив справу на додаткове досудове розслідування, а 19 листопада цей же суд виніс виправдувальний вирок, не встановивши достатніх доказів вини заявника. Суд відзначив, що, враховуючи обставини зізнань, його показання не можуть розглядатися як добровільні. Також суд виніс дві окремі ухвали щодо незаконного затримання та утримування заявника у відділку міліції, відібрання показів без зачитування права не свідчити проти себе та мати правову допомогу, перевірки працівником міліції заявника на наявність у нього тілесних ушкоджень, а не медичним працівником, а також поставлення у небезпеку життя заявника тим, що слідчий сам відібрав у нього внутривенно кров для експертизи. Ухвали були направлені до прокуратури для перевірки. 10 березня 2005 року Верховний Суд України скасував всі ці рішення та направив справу на додаткове розслідування. 4 серпня 2005 року заявника затримали за підозрою у зберіганні та продажу коноплі. Заявник не визнавав вини. За три дні він найняв собі адвоката. Заявник був допитаний в присутності адвоката та скористався положеннями статті 63 Конституції України зберігати мовчання. Прокуратура відмовила в порушенні кримінальної справи 26 січня 2006 року щодо неправомірних дій міліціонерів відносно заявника під час першого розслідування. Суд визнав 15 лютого 2006 року заявника винуватим та засудив до 12 років позбавлення волі із конфіскацією усього належного йому майна. 11 травня того ж року Верховний Суд України залишив апеляцію заявника без задоволення, а вирок без змін.

Суд встановив, що права заявника не свідчити проти себе та на юридичну допомогу були невиправдано обмежені під час його першого допиту в міліції, і це обмеження не було виправлено під час судового провадження у його справі; взяття крові у заявника проводилося слідчим, а не кваліфікованим лікарем-спеціалістом, що становило втручання у право заявника на повагу до його приватного життя.

Представник заявника в Суді: адвокат Михайло Тарахкало.

Суд визнав порушення статті 6 §§ 1, та 3 (с), статті 8 Конвенції

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 59, 63 Конституції України, статті 23–2, 96, 199 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, Правила проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи, статті 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Основні тези:

«Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …. який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення… Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: …(c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або — за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника — одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя» (§ 55)

«Суд наголошує, що хоча право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективну юридичну допомогу захисника, який за потреби призначається офіційно, не є абсолютним, воно є однією з основних ознак справедливого судового розгляду» (§ 61)

«Кожен має право на повагу до свого приватного … життя… Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб» (§ 73)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–139170

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1412892095

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

Немає застосування даного рішення судами.

Глінов проти України, № 13693/05, 19 листопада 2009 року

Фактичні обставини справи: листи заявника до Суду від 30 березня, 10 травня, 9 червня, 12 липня, 28 листопада, 8 та 15 грудня 2005 року, а також 20 березня, 16 травня і 3 листопада 2006 року супроводжувалися листами із короткими викладами їх змісту, підписаними начальником Одеського слідчого ізолятору. На кожній сторінці із 18 листів заявника до Суду стояла печатка слідчого ізолятору із зробленим від руки вихідною датою. Секретаріат Суду 8 разів направляв заявникові листи із проханням надати копії документів в обґрунтування своїх скарг. У відповідь заявник кожного разу повідомляв Суд, що в слідчому ізоляторі немає копіювальної техніки та він буде копіювати все від руки. Строк доставки листів до Суду коливався від 2 тижнів до 2 місяців. У період між груднем 2005 року та квітнем 2006 року Суд отримав від заявника лист на 10 сторінках від 13 грудня 2005 року, в якому він виклав своє бачення пенітенціарної реформи України для покращення умов тримання під вартою. До нього був доданий супровідний лист від адміністрації слідчого ізолятору із вказівкою вихідного номеру цього листа 5–3-G-1087. У своєму листі від 26 червня заявник відкликав свою заяву, вказуючи, що адміністрація слідчого ізолятору не направила його попередній лист на 53 сторінках із документами у справі, а також у зв’язку із значним тиском на нього з боку влади. 23 травня 2006 року Суд направив листа заявникові, вказавши, що його справи видалена із списком справ, що розглядаються. Однак 2 жовтня Суд повідомив заявникові та урядові України, що його заяву поновлено. Після чого переписка Суду із заявником продовжилась, зокрема, на деяких із листів була печатка слідчого ізолятору.

Суд встановив, що з урахуванням очевидної заборони будь-якого перегляду переписки затриманих із Судом, що вступила в силу з 21 грудня 2005 року, Суд вважає, що перегляд переписки заявника з Судом після цієї дати іде врозріз із національним законодавством, і, відповідно, здійснюється «не у відповідності до закону».

Представник заявника в Суді: адвокат В. Шепетуха.

Суд визнав порушення статті 8 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані