Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

— От що я хотів би сказати їм з кафедри! — вигукнув абат Бросет.

— Терпимість? — продовжував начальник охорони, відповідаючи на слова Сібіле. — Я стерпів би втрату десяти процентів валового доходу, який дають Еги; але при теперішньому стані речей ви втрачаєте тридцять процентів, мій генерале. І коли пан Сібіле має певний процент з усього доходу, я не розумію його терпимості, бо він досить добровільно відмовляється від тисячі двохсот франків на рік.

— Любий пане Мішо, — сердито заперечив Сібіле, — я вже казав панові графу, що я волію втратити тисячу двісті франків, ніж життя. Поміркуйте серйозно про це; я вам теж набридав з такими порадами!..

— Життя! — вигукнула графиня: — Хіба може йти мова про чиєсь життя?

— Не слід було б тут обговорювати державні справи, — сміючись, сказав генерал. — Усе це, пані, означає, що Сібіле, як фінансист, боязкий і несміливий, тоді як військовий міністр відважний і так само, як і його генерал, нічого не боїться.

— Скажіть — обережний, пане графе! — вигукнув Сібіле.

— Он як! Отож, ми тут, наче герої Купера в лісах Америки, оточені дикунськими пастками? — насмішкувато спитав Блонде.

— Ну, панове, ваше завдання — вміти управляти, не лякаючи нас гуркотом управлінських коліс, — сказала пані де-Монкорне.

— Ах, може, й було б потрібно, пані графине, щоб ви знали, скільки поту коштує хоч один із гарненьких чепчиків, які ви носите, — сказав абат.

— Ні, бо я стану тоді обходитися без них, шанувати двадцятифранкову монету, стану скупою, як усі сільські жителі, і занадто багато на всьому цьому втрачу, — із сміхом заперечила графиня. — Ну, дорогий абате, дайте мені руку, залишимо генерала з його двома міністрами і вирушимо до Авонської брами відвідати пані Мішо, в якої я ще не була з дня свого приїзду; час уже поцікавитися моєю маленькою підопічною.

І гарненька жінка, забувши вже дрантя Муша й Фуршона, їх злісні погляди і страхи Сібіле, пішла до себе звеліти себе перевзути та надягти капелюха.

Абат Бросет і Блонде підкорилися закликові хазяйки дому і, вийшовши за нею, стали чекати її на терасі перед фасадом замку.

— Що ви про все це думаєте? — запитав Блонде в абата.

— Я тут на становищі парії; мене висліджують, як загального ворога, я повинен відкривати очі й вуха своєї обережності, щоб уникати пасток, які мені розставляють, щоб від мене звільнитись, — відповів служитель церкви. — Між нами, я дійшов до того, що іноді себе запитую — чи не підстрелять вони мене з рушниці…

— І ви лишаєтесь? — сказав Блонде.

— Оправі господа бога треба служити так само вірно, як оправі імператора! — відповів священик з простотою, яка вразила Блонде.

Письменник узяв руку священика й щиро потиснув її.

— Ви тепер повинні зрозуміти, — продовжував абат Бросет, — чому я нічого не можу знати, що готується. Але мені все ж здається, що генерал тут під ударом того, що в Артуа і в Бельгії зветься поганою долею.

Тут потрібні кілька фраз про бланжійського кюре.

Цей абат, четвертий син заможної буржуазної родини в Отені, був розумною людиною і дуже високо тримав священицьке звання. Маленький на зріст і кволий, він надолужував свою непоказну зовнішність тим упертим виглядом, що так пасує бургундцям. Він прийняв це малозначне місце через відданість справі, бо його релігійні переконання на цей раз підтримувалися переконаннями політичними. В ньому було багато чого від священиків старих часів; він був пристрасно відданий інтересам церкви й духовенства; він бачив стан речей в усьому їх обсягу, і егоїзм не примішувався до його честолюбності: служити було його девізом, служити церкві й монархії на найнебезпечнішому пункті, служити в останніх лавах, наче солдат, який почуває, що завдяки його старанності й мужності він рано чи пізно буде генералом. Він не порушував жодної із своїх обітниць, — чесноти, бідності, слухняності; він виконував їх, як і всі інші обов'язки своєї посади, з тією простотою і тією благодушністю, що становлять ознаку чесної душі, відданої добру так само в силу природного інстинкту, як в силу твердості й могутності релігійних переконань.

З першого погляду цей визначний священик вгадав прихильність Блонде до графині й зрозумів, що перед однією з Труавіль і письменником монархічного напряму він повинен виявити себе дотепною людиною, бо його духовний сан вже забезпечує йому повагу. Він мало не щовечора приходив зіграти четвертим у віст. Письменник, який зумів гідно оцінити абата Бросета, виявив йому стільки уваги, що обоє вони пройнялися взаємною симпатією, як часто буває з розумними людьми, які радіють, знайшовши співбрата або, коли хочете, слухача. Кожна шпага любить свої піхви.

— Але чому ж, пане абате, ви, людина, яку самовідданість підносить далеко вище над ваше становище, приписуєте подібний стан справ?

— Мені не хотілося б відбутися загальними фразами після такого похвального для мене вступу, — відповів усміхаючись абат Бросет. — Те, що діється у цій долині, спостерігається скрізь у Франції і походить від надій, якими рух 1789 року напоїв, так би мовити, селянські уми. Революція глибше зачепила одні місцевості, ніж інші, і ця прикордонна смуга Бургундії, така близька до Парижа, належить до місцевостей, де зміст руху було сприйнято як торжество галла над франком[63]. З історичного погляду селяни перебувають ще на другий день після жакерії, і поразка їх записана на їх душі. Вони вже не пам'ятають про самий факт, він перейшов у стан інстинктивних ідей. Ідея ця