Читати книгу - "Пригоди Гекльберрі Фінна, Марк Твен"

Нат не насмілився глянути, як ми той зачарований пиріг у Джімову миску вкладали; під пиріг ми підсунули ще й три олов՚яні тарілки, і Джім одержав усе що треба, а коли зостався на самоті, розламав пирога й заховав мотузяну драбину у свій солом՚яник, а потім нашкрябав якісь кривульки на тарілці й викинув її з вікна.

Розділ XXXVIII

Ну, й марудна ж то справа ті пера майструвати, а пилку - й поготів! А Джімові здавалося, що найважче - це той напис, що його в՚язень мусить вишкрябати на мурі. Але нічого не вдієш - мусить. Том запевняв, що без того ніяк не можна обійтися. Не було ще жодного випадку, щоб державний злочинець не залишав на мурі напису та свого герба.

- Згадаймо хоча б леді Джейн Грей,- сказав він, згадаймо Гілфорда Дадлі; згадаймо старого Нортумберленда! Що й казати, Геку, виконати все те нелегко, та нікуди не дінешся! Невже ти гадаєш, що без цього можна обійтися? Джім мусить видряпати і напис, і герб. Всі так роблять.

А Джім на те:

- Ой містере Томе, та в мене ж того герба і в заводі не було!.. Нічогісінько я не маю, окрім цієї старої сорочки, а на ній я мушу писати щоденника, самі ж загадали!

- Який-бо ти, Джіме! Ну, нічого ти не второпав! Герб - то зовсім інше.

- А все ж,- втрутився я,- Джім каже правду, що герба він не має, бо ж таки не має.

- Я й сам знаю, що не має,- відрубав Том,- але матиме герба ще перед утечею. І тікатиме він з в՚язниці, додержуючи всіх приписів, як то здавна ведеться, щоб честі своєї не заплямувати.

Ми з Джімом почали гострити пера на цеглині: Джім майстрував своє з міді, а я - з олов՚яної ложки. Тим часом Том вимудровував герб для Джіма. Нарешті він сказав, що придумав кілька прегарних гербів, але не знає, якого вибрати; а втім, є один такий, на якому, мабуть, можна було б зупинитися.

- На щиті буде золота стяга; праворуч унизу - косий червоний хрест і пов՚язка, під ними лежить собака, як основний символ; а під лапами зображено ланцюга - на знак рабства; в горішній зубчастій частині - зелений шеврон та три ввігнуті лінії на блакитному тлі, а в нижній частині, між хрестом та нижнім краєм,- зубчаста пов՚язка; зверху - втеклий негр, черню, із клунком за плечима, в чорній смузі з лівого боку. Щит підтримуватимуть дві червоні підставки - це ми з тобою; девіз «Maggiore fretta, minore atto». Це я з книжки взяв, означає: «Скорий поспіх - людям посміх».

- Ну, це-то до діла,- кажу,- а решта що має означати?

- Нам тепер ніколи про те розводитись,- відповів він,- нам треба поспішати та мерщій забиратися звідси.

- Ну, добре,- кажу я,- але хоч щось із того поясни. Що означає «пов՚язка»?

- Пов՚язка... пов՚язка... це... ну... Та не треба тобі того знати. А йому я покажу, як це робиться, коли треба буде.

- Пусте, Томе,- кажу.- Я думаю, ти міг би все ж сказати людині. А що то за «чорна смуга з лівого боку»?

- Я й сам не знаю. Але Джім повинен обов՚язково її мати. В усіх вельмож вона є.

Ото він завжди так викручується. Коли йому чомусь не хочеться щось пояснити, він неодмінно добере способу, як виплутатися. Хоч і тиждень добивайся, нічого не пояснить.

Покінчив він справу з гербом, а тоді взявся до решти - почав складати скорботний напис, що його Джім мав вишкрябати на стіні, бо всі так роблять. Том придумав багато всяких написів, написав їх на клаптику паперу й зачитав нам:

«1. Тут розбилося серце в՚язня.

2. Тут бідолашний в՚язень, забутий усім світом і друзями, тягнув своє мізерне животіння.

3. Тут розбилося самотнє серце, й жива душа полинула на спочинок по тридцяти семи роках осібного ув՚язнення.

4. Тут, без рідних і без друзів, по тридцяти семи роках гіркого ув՚язнення, загинув шляхетний незнайомець, позашлюбний син Людовіка Чотирнадцятого».

Томів голос тремтів під час читання - він так зворушився, що трохи не розплакався. А потім ніяк не міг вирішити, якого ж саме написа муситиме Джім нашкрябати на стіні - всі вони були однаково гарні; кінець кінцем Том запропонував надряпати їх усі. Джім сказав, що він і за рік не впорається всю цю нісенітницю цвяхом на колоді награмузляти, та він до того ж і літер писати не вміє; але Том заспокоїв його, мовляв, він сам йому всі літери понакреслює, і Джімові залишиться тільки обвести їх, та й усе. Том подумав трохи, а тоді каже:

- Ні, карбувати такі написи на колоді ніяк не випадає: у в՚язницях не бував дерев՚яних стін. Треба карбувати на камені. Ну що ж, добудемо камінь.

Джім сказав, що камінь ще гірший за колоддя; таке карбування відбере силу-силенну часу. Том сказав, що я йому допомагатиму, і підійшов подивитись, як у нас посувається справа із перами. Ох, і марудна та тяжка ця робота! Ще й руки мої ніяк не гоїлись, і справа ніяк не клеїлась. Отже, Том запропонував:

- Я знаю, як це залагодити. Нам однаково потрібний камінь для герба й для скорботних написів, тож ми можемо одним махом убити двох зайців. Біля тартака валяється здоровецьке жорно, от ми його й поцупимо,- на ньому можна карбувати, і пера гострити, і пилку також.

Думка була й справді мудра; та й жорно було, нівроку, величеньке, а проте ми сподівалися, що якось упораємося. Над північ подалися ми до тартака, залишивши Джіма за роботою. Ми поцупили те жорно й покотили його додому. Ох, і набралися ж ми з ним лиха!.. Так старалися, аж очі нам рогом лізли, а воно все падає й падає набік, мало нас не розчавило. Том сказав, що те кляте жорно таки одного з нас розчавить, поки докотимо його до хати. На превелику силу доперли ми його до півдороги та й зовсім із сили вибились -