Читати книгу - "Кобзар, Шевченко Т. Г."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чи буде правда меж людьми?
Повинна буть, бо сонце стане
І осквернену землю спалить.
3 ноября [1860, С.-Петербург]
«Якби з ким сісти хліба з՚їсти…»
Якби з ким сісти хліба з՚їсти,
Промовить слово, то воно б,
Хоч і як-небудь на сім світі,
А все б таки якось жилось.
Та ба! Нема з ким. Світ широкий,
Людей чимало на землі…
А доведеться одиноким
В холодній хаті кривобокій
Або під тином простягтись.
Або… Ні. Треба одружитись,
Хоча б на чортовій сестрі!
Бо доведеться одуріть
В самотині. Пшениця, жито
На добрім сіялись лану,
А люде так собі пожнуть
І скажуть: «Десь його убито,
Сердешного, на чужині…»
О, горе, горенько мені!
4 ноября [1860, С.-Петербург]
«І день іде, і ніч іде…»
І день іде, і ніч іде.
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?
5 ноября [1860, С.-Петербург]
«Тече вода з-під явора…»
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явор молодіє,
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою.
Хлюпощуться качаточка
Помеж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Тече вода край города.
Вода ставом стала.
Прийшло дівча воду брати,
Брало, заспівало.
Вийшли з хати батько й мати
В садок погуляти,
Порадитись, кого б то їм
Своїм зятем звати?
7 ноября [1860, С.-Петербург]
«Якось-то йдучи уночі…»
Якось-то йдучи уночі
Понад Невою… та, йдучи,
Міркую сам-таки з собою:
«Якби-то,- думаю,- якби
Не похилилися раби…
То не стояло б над Невою
Оцих осквернених палат!
Була б сестра, і був би брат,
А то… нема тепер нічого…
Ні бога навіть, ні півбога.
Псарі з псарятами царять,
А ми, дотепні доїжджачі,532
Хортів годуємо та плачем».
Отак-то я собі вночі,
Понад Невою ідучи,
Гарненько думав. І не бачу,
Що з того боку, мов із ями,
Очима лупа кошеня -
А то два ліхтаря горять
Коло апостольської брами.533
Я схаменувся, осінивсь
Святим хрестом і тричі плюнув
Та й знову думать заходивсь
Про те ж таки, що й перше думав.
13 ноября [1860, С.-Петербург]
«Бували войни й військовії свари…»
Бували войни й військовії свари:
Галагани,534 і Киселі,535 і Кочубеї-Нагаї536
Було добра того чимало.
Минуло все, та не пропало,
Остались шашелі: гризуть,
Жеруть і тлять старого дуба…
А од коріння тихо, любо
Зелені парості ростуть.
І виростуть; і без сокири,
Аж зареве та загуде,
Козак безверхий упаде,
Розтрощить трон, порве порфиру,
Роздавить вашого кумира,537
Людськії шашелі. Няньки,
Дядьки отечества чужого!
Не стане ідола святого,
І вас не стане,- будяки
Та кропива - а більш нічого
Не виросте над вашим трупом.
І стане купою на купі
Смердячий гнів,- і все те, все
Потроху вітер рознесе,
А ми помолимося богу
І небагатії, невбогі.
26 ноября [1860, С.-Петербург]
Н. Т. («Великомученице кумо!..») 538
Великомученице кумо!
Дурна єси та нерозумна!
В раю веселому зросла,
Рожевим цвітом процвіла
І раю красного не зріла,
Не бачила, бо не хотіла
Поглянути на божий день,
На ясний світ животворящий!
Сліпа була єси, незряща,
Недвига серцем; спала день
І спала ніч. А кругом тебе
Творилося, росло, цвіло,
І процвітало, і на небо
Хвалу творителю несло.
А ти, кумасю, спала, спала,
Пишалася, та дівувала,
Та ждала, ждала жениха,
Та ціломудріє хранила,
Та страх боялася гріха
Прелюбодійного. А сила
Сатурнова іде та йде,
І гріх той праведний плете,
У сиві коси заплітає,
А ти ніби недобачаєш:
Дівуєш, молишся, та спиш,
Та матір божію гнівиш
Своїм смиренієм лукавим.
Прокинься, кумо, пробудись
Та кругом себе подивись,
Начхай на ту дівочу славу
Та щирим серцем, нелукаво
Хоть раз, сердего, соблуди.
2 декабря [1860, С.-Петербург]
«Зійшлись, побрались, поєднались…»
Зійшлись, побрались, поєднались,
Помолоділи, підросли.
Гайок, садочок розвели
Кругом хатини. І пишались,
Неначе князі. Діти грались,
Росли собі та виростали…
Дівчаток москалі украли,
А хлопців в москалі забрали,
А ми неначе розійшлись,
Неначе брались - не єднались.
5 декабря [1860, С.-Петербург]
«Кума моя і я…»
Кума моя і я539
В Петрополіськім лабіринті540
Блукали ми - і тьма, і тьма…
«Ходімо, куме, в піраміду,541
Засвітим світоч». І зайшли,
Єлей і миро принесли.
І чепурненький жрець Ізіди,542
Чорнявенький і кавалер,
Скромненько длань свою простер,
І хор по манію лакея,
Чи то жерця: «Во Іудеї
Бисть цар Саул».- Потім хор
Ревнув з Бортнянського.543 - «О, скорбь,
О, скорбь моя! О, скорбь велика!»
[Друга пол. вересня - грудень 1860, С.-Петербург]
«Чи не покинуть нам, небого…»
Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога,
Вірші нікчемні віршувать
Та заходиться риштувать
Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій, до бога,
Почимчикуєм спочивать.
Втомилися, і підтоптались,
І розуму таки набрались,
То й буде з нас! Ходімо спать,
Ходімо в хату спочивать…
Весела хата, щоб ти знала!..
Ой не йдімо, не ходімо,
Рано, друже, рано -
Походимо, посидимо -
На сей світ поглянем…
Поглянемо, моя доле…
Бач, який широкий,
Та високий, та веселий,
Ясний та глибокий…
Походимо ж, моя зоре…
Зійдемо на гору,
Спочинемо, а тим часом
Твої сестри-зорі,
Безвічнії, попід небом
Попливуть, засяють.
Підождемо ж, моя сестро,
Дружино святая!
Та нескверними устами
Помолимось богу,
Та й рушимо тихесенько
В далеку дорогу -
Над Летою бездонною
Та каламутною.
Благослови мене, друже,
Славою святою.
14 февраля
А поки те, та се, та оне…
Ходімо просто-навпростець
До Ескулапа на ралець544
Чи не одурить він Харона545
І Парку-пряху?..546 І тойді,
Поки б химерив мудрий дід,
Творили б, лежа, епопею,
Парили б скрізь понад землею,
Та все б гекзаметри плели,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кобзар, Шевченко Т. Г.», після закриття браузера.