Читати книгу - "У кігтях двоглавих орлів. Творення модерної нації.Україна під скіпетрами Романових і Габсбургів"

4

Низка революцій 1848—1849 рр. («Весна націй» та «Народна Весна»), що прокотилися Європою, дотепер є наймасштабнішою у європейській історії хвилею революцій, проте у всіх випадках влада була відновлена протягом року. Революції були демократичними, ставили за мету знищення феодальної форми правління і створення незалежних держав.

5

Державне утворення зі столицею у Відні, що об’єднувало спадкові володіння Габсбургів, які до цього не мали загальної назви, існувало у 1804—1867 рр. Створене 1804 р. імператором Францом II у відповідь на проголошення у Франції імператором Наполеона 1.1867 р. Австрійська імперія за австро-угорською угодою перетворена на двоєдину монархію — Австро-Угорщину, що ділилася на землі австрійської і угорської корони зі спільним монархом — австрійським імператором з династії Габсбургів, який автоматично одержував титул короля угорського.

6

Політична організація української інтелігенції та уніатського духівництва Галичини проавстрійського напрямку, створена у Львові 1848 р. під час революційних подій в Австрійській імперії.

7

РУРП — Русько-Українська радикальна партія (пізніше — Українська радикальна партія, Українська соціалістично-радикальна партія) — перша українська політична партія на території України, заснована 4 жовтня 1890 р. у Львові на базі радикальних молодіжних (драгоманівських) гуртків. УСДП — Українська соціал-демократична партія — українська соціалістична партія в Західній Україні у 1899—1939 рр. У 1899—1918 рр. діяла у Галичині й Буковині у складі Австро-Угорської імперії як автономна секція Соціал-демократичної робітничої партії Австрії. УНДП — Українська національно-демократична партія — заснована у грудні 1899 р. у Львові в результаті укладення компромісу між політичним товариством «Народна рада» і національно-радикальною групою РУРП.

8

Русини значною мірою виправдали сподівання австрійських урядовців. За свою вірність монархії вони дістали прізвисько «тірольців Сходу», оскільки саме населення Тиролю на заході імперії виявилось найлояльнішим до Габсбургів. За гіпотезою М. Халлера, загальна позитивна соціоекономічна ситуація та розвиток етнонаціональної групи і регіону, де вона мешкає (приміром, Тіролю), зменшують етнічну напруженість і сприяють мирному співіснуванню різних етнічних груп.

9

Процес перетворення міфу «етнічного русина національного поляка» на стереотип віддзеркалює його еволюція. По-перше, цей різновид свідомості був не індивідуальним проявом якоїсь «зрадницької» чи «угодовської» позиції, а масовим явищем серед української шляхти «поунійних поколінь» (після Берестейської церковної унії 1596 р.), тобто з 20—30-х рр. XVII ст. По-друге, цей стереотип менш за все належить до дилем морального змісту, в основі його лежить соціальний компроміс із територіально-національним патріотизмом та патріотизмом політичним, який ґрунтувався на належності до політичного організму — держави, якій шляхтич був зобов’язаний служити вірою і правдою.

10

Сарматизм — у XVI — XIX ст. ідея походження панівних класів Східної Європи від стародавнього войовничого народу сарматів, мешканців Сарматії, що виникла за часів Речі Посполитої. Також культура та ідеологія, вибудовані на фундаменті цієї ідеї. Сарматизм домінував у середовищі шляхти Польщі, Литви, Русі, Семигорода, а також козаків Війська Запорозького.

11

Ідеться про членів партії польських націонал-демократів, заснованої 1897 р., дебют якої на політичній сцені знаменував перехід польського націоналізму на стежку етнічної ксенофобії. Під впливом загальних гасел про національне відродження і національну еліту, сформовану лише з поляків, приваблюючи представників широкого спектра «несумісних інтересів», польський національно-демократичний рух став речником інтегрального націоналізму.

12

Назва (від Галицького Поділля) затвердилася у 60-х рр. XIX ст. і репрезентувала одну з політичних течій тогочасного галицького консерватизму — східно-галицьку або «львівську». Іншою течією була «краківська», або Станьчики.

13

«Царство Польське» у російських документах, формально окрема держава, конституційна монархія, пов’язана з Росією лише особистою унією в особі монарха. Після придушення повстання 1830—1831 рр. «Царство Польське» було інкорпоровано в Російську імперію, а після невдачі повстання 1863 р. «Конгресівку» скасовано — натомість офіційно стали просто «губернії Привіслянського краю».

14

Мається на увазі схема національного відродження у XIX ст. бездержавних народів Центрально-Східної Європи чеського дослідника М. Гроха. Він визначив три фази національного підйому цих народів, зумовлені формою діяльності національної еліти: академічну (етнографічне та історичне вивчення спільноти), культурницьку (культурно-просвітницька діяльність), політичну (політико-ідеологічна мобілізація мас, створення політичних національних партій).

15

Крім терміна «Кримська війна», у Росії (особливо в старій літературі, де він абсолютно переважає), а також у Франції використовується термін «Східна війна» — не від географічного поняття сходу, а від т. зв. «Східного питання», тобто клубка міжнародних суперечностей, пов’язаних із перспективою розпаду Османської імперії та боротьбою між європейськими потугами за її потенційний спадок.

16

Азовський полк було нагороджено георгіївським прапором із написом «За дело на Кадыкиойских высотах 13 октября 1854 г.» — полк відзначився тим, що в бою захопив турецький прапор.

17

Багато полків з українських губерній пройшли через севастопольський гарнізон: Волинський, Подільський, Житомирський, Азовський, Український, Дніпровський, Одеський та інші полки. Усі вони були нагороджені георгіївськими прапорами «За Севастополь у 1854 і 1855 рр.»

18

Ходили навіть чутки про його самогубство чи свідоме доведення себе до смерті. Микола І захворів після того, як у суворий мороз приймав військовий парад, одягнений лише в мундир, без шинелі.

19

Лисяк-Рудницький І. Український національний рух напередодні Першої світової війни // Історичні есе. — К., 1994. — Т. 1. — С. 478.

20

Лисяк-Рудницький І. Вклад Галичини в українські визвольні змаганні // Там само. — Т. 2. — С. 58.

21

Шпорлюк Р. Українське національне відродження в контексті європейської історії кінця XVIII — початку XIX ст. // Україна. Наука і культура. — Вип. 25. — 1991. — С. 164.

22

Єфремов С. Фатальний вузол. — К.: Вид-во «Вік», 1910. — С. 9.

23

Жураківський Г. До питання про джерела освітньої діяльності старої Київської Громади // Записки Київського Інституту Народньої Освіти. — К., 1930. — С. 135.

24

Єфремов С. Фатальний вузол. — С. 9—10.

25

Бойко Я. В. Заселение Южной Украины. 1860—1890 гг. — Черкассы, 1993. —