Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

Анна розправила зім’яту спідницю. А що, власне, особливого сталося? Про дружину вона знала завжди, а про те, що Адам спить із нею, здогадувалась і мовчки приймала. Вона ж йому не законна дружина, а лише коханка. Окрім своєї любові, нічим не прикута до нього. Це нехай Анеля переживає через те, що в її чоловіка є коханка та позашлюбна дитина, а вона навіть могла б вийти заміж по-справжньому. Ані людські, ані Божі закони такого не забороняють.

Подумки проказавши собі все це, Анна вирішила, що таким чином відновила душевну рівновагу, і спробувала взятися до звичних справ, проте робота не йшла ані до душі, ані до рук. Поведінка Адама та вагітність його дружини таки надто боляче її вразили.

На щастя, Адам не прийшов ані сьогодні, ні у найближчі декілька днів, а потім клопоти з Елею примусили Анну забути все інше. Мала кілька ночей поспіль зле спала, багато плакала, погано їла, вдень була неспокійною і вимагала, щоб її носили на руках. Від хвилювання Анна місця собі не знаходила. Невже Еля занедужала? Може, її врекли? Доньці передався неспокій мами? Може, вона застудилася? Не приведи Господи, це початок якоїсь недоброї хвороби. І лише тоді, коли, напуваючи дитину, почула, як срібна ложка дзенькнула на її яснах, нарешті зрозуміла, що в малої прорізався перший зубчик. І як таке звичайне пояснення не спало їй на думку?

Анна радісно пригорнула малу до себе. Це лише зубчик. Дякувати Богові, лише зубчик.

— Яка ж ти в мене вже велика дівчинка. Навіть зубчика маєш.

Сама тішилася з того першого зубчика доньки, як мала дитина, і ладна була розцілувати весь світ довкола, а тому коли через декілька годин прийшов Адам, кинулась йому на шию і насамперед поділилася радісною новиною з ним.

— Я підігрію вечерю, — якось, попри її волю, з вуст зірвалася ще одна звична фраза. — Мала ще з годину спатиме.

Боягузка, жахлива боягузка. Зовсім не це вона мала б говорити Адамові. Зовсім не це.

Міцно обійнявши Анну, Адам підняв її над землею.

— Думаєш, мені вечеря в голові? Вечерятиму, коли мала не спатиме, а зараз хочу хіба тебе.

Так близько бачила його усміхнені очі, відчувала крізь спідниці доторки його сильних рук і знов не могла відштовхнути Адама від себе. Може, потім? Через місяць чи й через два. Їм так добре разом. У них іще є час. Можливо, навіть більше часу, аніж видається. Анеля не розповіла про зустріч. Може, ніколи й не розповість.

Легенько випручавшись із обіймів Адама, Анна відчула під ногами опертя підлоги. Хоч убий, не годна відмовитися від цього не свого, проте такого рідного чоловіка.

Ледь нахиливши голову, вона крадькома глянула на нього. Здається, його ця пікантна ситуація анітрохи не напружує, то чого вона мусить перейматися? Ні, не варто говорити. Скажеш — і тоді мимоволі доведеться щось вирішувати.

Заплющивши очі, Анна відповіла на поцілунок Адама. Далеким відлунням думок у її голові таки промайнув докір сумління і на якийсь момент привів до тями. Анна глибше вдихнула повітря, проте нічого не сказала, лише зітхнула і пожадливо відшукала губами губи Адама. Ні, нема у неї на таке сили волі й ніколи не буде. Нехай сам щось вирішує.

Ані того дня, ані у всі наступні зустрічі Анна так і не змогла поговорити з Адамом про вагітність Анелі, лише десь глибоко в душі затамувала жаль, що він примусив її дуже гостро відчути те, що вона ділить його з іншою жінкою. Почувалася не лише скривдженою, але й приниженою до рівня звичайної утриманки. Тепер Адам ніколи не запропонує їй замешкати разом і тим паче не намагатиметься розпочати процес визнання недійсним шлюбу. А може, воно й на краще. Руйнування чужої родини — не вельми приємна роль для будь-якої жінки, а за теперішніх обставин — це взагалі злочин. Нехай краще все залишається, як є. Здається, ситуація влаштовує всіх. Усе одно Анеля ніколи не дасть Адаму того, що дає вона. Кохання і щирість почуттів не зіграєш. Майже не сумнівалася, що любові там ніколи й не було.

Розділ 8

Дні збігали за днями і якось непомітно та слухняно вкладались у тижні. Осінь щораз упевненіше нагадувала про себе вранішньою та вечірньою прохолодою, вологим подихом нічних сутінок і необхідністю теплішого одягу для прогулянок. Яскрава зелена барва листя почала блякнути, за декілька днів прохолодної погоди перетворилася на золотаву та брунатну, а ще за тиждень затяжні львівські дощі впевнено витанцьовували свої монотонно-меланхолійні танці на кам’яній бруківці вулиць і безцеремонно заганяли запізнілих перехожих у теплі помешкання та у прихисток родин.

Зустріч із Анелею якщо й не забулася, то, принаймні, вже не викликала в Анни такі сильні емоції, як у перші дні. Образа на Адама потроху притупилася, а біль став не таким гострим, як на початках, переріс у хронічний, муляв, як невдало допасований корсет, і не дозволяв забути про те, що колись доведеться рахуватися з новими обставинами в родині Адама.

Еля росла, починала сидіти, іноді навіть намагалася рачкувати. Виглядало це доволі кумедно — мала згинала ніжки, випрямляла ручки, опускала голівку, але просувалася не вперед, а назад. Спроб рачкувати вперто не полишала і дедалі впевненіше посувалася до мети.

Анна годинами бавилася з нею, тішилася з того, як мала голосно сміється, як кумедно намагається повторювати склади, бере до рук яскраві цяцьки і намагається бавитись самостійно. Поряд із донькою знов почувалася майже щасливою.

Адам приходив як завжди, і в його поведінці Анну теж нічого не насторожувало. Не відчувала ні охолодження до себе, ані браку уваги чи доброго ставлення до дитини. Був майже завжди в доброму гуморі, приносив їм із малою подарунки, робив приємні несподіванки і жодним словом не прохопився про якісь проблеми у власній родині. Анна намагалася переконати себе в тому, що це ніяк не відображається на його дружині, проте не завжди вірила сама собі й дедалі частіше мучилася докорами сумління. Дійшло до того, що не лише цілком змирилася з очевидними доказами повернення Адама до Анелі, але почала замислюватися над тим, що зовсім не була би проти, якби він налагодив справді добрі стосунки з дружиною.