BooksUkraine.com » Фантастика » Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника 📚 - Українською

Читати книгу - "Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника"

162
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника" автора Володимир Львович Єшкілєв. Жанр книги: Фантастика / Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 91 92 93 ... 104
Перейти на сторінку:
й бадьоре сім'я у молодих і зрілих тілах — коричневих, чорних, жовтих і білих. Він запалював пристрасть і бажання в синіх, зелених, антрацитових і фіалкових очах відвертих, майстерних і гнучких жінок. Покірних його бажанням жінок з міцними стегнами і ніжними руками. Він гладив куполи їхніх грудей і цілував їхні жадібні губи. Його тіло охоплювало священне тремтіння, він зачинав цілі народи та раси, і його чоловіча сила не зменшувалася, а міцніла після кожного нового злиття. Вічне Життя входило в нього тисячами бажань, виливаючись із його тіла помноженою на тисячу міццю. Вічне Життя розквітало у вдячній плоті його жінок і продовжувалося у народжених ними нащадках. І воно не потребувало жодних храмів і не просило для себе молитовного поклоніння.

Потім крізь деспотичний ритм Вічного Життя пробилося уривчасте стакато. Синій колір залив видіння Вольска, став густішим, набув обрисів і перетворився на очі Преподобної сестри Овіти, вимогливі й уважні.

«Повертайся!» — наказала йому Овіта, і видіння згасло. Він отямився в Залі Часу, де лежав на сіро-сріблястих теплих плитах підлоги. Над ним нахилилася Овіта. Забрало її шолому світилося, віддзеркалюючи блакитне мерехтіння колон. Вольску видалося дивним, що декілька секунд тому він бачив її очі, не прикриті світловими фільтрами.

— Як я тут опинився? — запитав він, не відкриваючи рота. Твердо знаючи, що його почують.

— Прийшов.

— А де Ґвен?

— Ось там, — Овіта озирнулась на безмежжя Зали.

— З нею все добре?

— Вона жива й здорова.

— А Шерма?

— Її тут немає.

— А де вона?

— Вона пішла з Дорс до Розплідника Богів.

— Із тим шуропсиськом?

— Так.

— Навіщо?

— У Шерми тепер немає очей. Біла стіна випалила очі відступниці. Вона тепер бачить світ крізь очі Дорс.

— Вона сліпа?

— Вона покарана.

— А Некіч?

— Відійшов до предків. Махоніко і морліф Дунс теж.

— Я нічого не пам'ятаю.

— А нічого й не було. Храм вислав назустріч нам Білу стіну, зупинив зло, а потім дозволив нам пройти сюди, до Зали Часу. От і всі події.

— Дозволив тим, котрі вижили?

— Храм справедливий. Він покарав найманців. Тих, хто йшов примножувати смерть за винагороду.

— Але ж Шерма також ішла примножувати смерть.

— Шерма — окрема розмова. Майстер Тейсанболон, не бажаючи того, майже воскресив у Шермі прадавню расу. Шаманив старий, шаманив — і нашаманив. Вивів із мороку забуття гени пращурів і відтворив первісну матрицю.

— Прадавню расу?

— Магонійців. Наших предків по спадковій гілці «Б». Вони всі загинули в галактичних війнах минулих епох. А Шерма може стати Відроджувачкою раси. Храм упізнав її і не вбив. Хоча вона й дозволила злу оселитися у своєму тілі.

— Але ж як це… Ні, це все якось неправильно… Не зовсім правильно.

— Хто ти такий, щоб визначати, що правильно, а що неправильно…

— Ніхто, — погодився Вольск. — Нам треба повертатися, сестро. Я маю рацію?

Овіта не відповіла. В її мовчанні техноархеолог першого класу вловив щось таке, від чого йому стало моторошно.

31

Узбережжя океану біля плата Перлат,

планета Фаренго (9КВ97:2),

зоряна система Таліс.

11 десембрія 416 року Ери Відновлення

— Ґвен, це я, Ланс, ти впізнаєш мене? — Маккосліб спробував заглянути крізь тьмяне подряпане забороло шолома Ґвен Вей, побачити її обличчя. Але побачив лише віддзеркалення свого заборола і багряні відблиски від променів Таліс на ньому. Сонце Фаренго наближалося до зеніту. На Західному континенті настав теплий полудень.

Лейтенант Естіно доторкнувся до плеча колишнього адмірала. Кіборґ, що саме дослідив процесор на комбінезоні Вольска та його медичні імплантати, повідомив лейтенантові, що археолог перебуває в комі і що його життєві ресурси на межі вичерпання.

— Лансе, вони в комі, їх треба перенести на човник. Чим скоріше ми доправимо їх до корабельного медблоку, тим краще.

— Авжеж, — погодився Маккосліб, усе ще тримаючи за руку Вей. — Але потрібно все робити обережно. Дуже обережно. Подивись, як протерся на колінах її комбінезон. Там навіть маленькі дірочки є — ось тут… І тут також засохлий герметик. Найменше зрушення — і почнеться…

— Я бачу, Лансе. Та й фільтри… — лейтенант показав на брудно-коричневий колір мембрани атмосферного перетворювача. — Те, що леді жива — вже диво… Напевно, вони вийшли з Лабіринту десь поблизу. Може, оглянемо місцевість, тут можуть бути інші…

— Спочатку доставимо на корабель Ґвен і цього, а пізніше вже шукатимемо інших, — вирішив Маккосліб.

Естіно знизав плечима. Він віддав наказ кіборґам, і ті з максимальною обережністю перенесли Вей і Вольска на вантажну платформу й закріпили на ній широкими такелажними стрічками.

— Ти сказав, що вона вагітна… — Маккосліб не доказав, сухий кашель його зупинив. Лейтенантові здалося, що від цього кашлю шолом колишнього адмірала злегка завібрував. «Здалося. Він не може вібрувати», — подумав офіцер, а вголос підтвердив:

— Аналізатор показує, що вона на третьому тижні.

— Це дивно.

— Так, погоджуюся. Дуже дивно.

— Хіба там, у Лабіринті, вони могли зняти комбінезони? Адже там немає повітря земного типу.

— Мені важко тобі відповісти, Лансе.

— Я розумію. Цей Лабіринт… Він же не просто печера, правда?

— Мабуть.

Деякий час вони мовчки спостерігали, як вантажна платформа дістається до рівнинної вершини пагорба, туди, де Естіно прифаренгував човника. Гнучкі «лапи» платформи спритно оминали обвітрені ніздрюваті брили. При цьому сама платформа зберігала ідеальне горизонтальне положення.

— Аналізатор, наскільки я розумію, може визначити, який організм вона виношує? — порушив мовчання Маккосліб.

— Він запрограмований на комплексну ідентифікацію біологічних структур. Те, що всередині леді Ґвен, воно… Одне слово, це людський ембріон. Якби там був чужий…

— Звісно. Я гальмую, вибач.

— До речі, супремус підтвердив, що на Фаренго в даний момент перебуває корабель ґ'ормітів. Згідно з класифікацією нашого Флоту, типу «кальмар».

— Далеко?

— Ні, недалеко. За триста кілометрів звідси. Там є висохле озеро. Дуже зручне місце для посадки.

— Там також є вхід до Лабіринту?

— У базі даних є підтвердження. Один із відомих входів.

— Зрозуміло.

— Супремус не визначив ступеня небезпеки, що виходить від ґ'ормітів, і поки що не надав жодних рекомендацій.

— «Кальмари» — не бойові кораблі.

— Вважаються не бойовими.

— Тоді зробимо вигляд, що ми про них не знаємо.

— Як скажеш, Лансе. У нас також не бойовий корабель.

— Авжеж.

— Але, в принципі, це ми порушуємо домовленості. Система Таліс входить до сфери суверенітету Ґ'орми. Вони мають повне право проінспектувати нас.

— Нехай інспектують… Ходімо до човника. Мене вже нудить від цих древніх планет.

32

Рекреаційний кампус

університетського містечка,

планета Арпікран (5КВ02:3),

зоряна система Тау Кита.

2 януарія 417 року Ери Відновлення

Вольск без зацікавлення розглядав відвідувача. На вигляд — арпікранець середнього віку з інтенсивною штучною засмагою на невиразному обличчі. Відвідувач назвав себе доктором Багріаном

1 ... 91 92 93 ... 104
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фаренго. Ч. 1. Тінь попередника"