Читати книгу - "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма"

— Ти знову взяв нову зубну пасту, а витискати рештки з попередньої залишаєш мені,◦— казала Галина, помітивши дрібне шахрайство чоловіка.

Він присоромлено мовчав, вряди-годи кволо намагаючись «відмазатись». А вона вже не могла зупинитись.

— От завжди ти так. Скільки прошу не вішати мокрих рушників зверху на сухі, а ти мене ігноруєш. Невже так важко повісити цей рушник трохи нижче на батарею, щоби він висихав? А так обидва рушники мокрі: нижній намокає від верхнього, а верхній не встигає висохнути.

— Ну, добре вже, добре, — не заводься, — намагався стримати її Гриць.

Але Галина продовжувала:

— І капці твої знову стоять біля порога, а не на спеціальній полиці. Скільки я буду прибирати їх за тобою? Невже ти не розумієш, що Олесь повзає і облизує весь цей бруд. Я вже не маю сили все вимивати.

— А може, не треба аж так усе вимивати? — обережно починав Гриць. — Мені казали, що дитині найкраще звикати до бактерій, поки в неї сильний природний імунітет. Якщо вона ростиме у стерильному середовищі, то потому буде вразлива і часто хворітиме.

— От коли будеш сам сидіти з ним під час хвороби, тоді, будь ласка, розвивай імунітет. А я хочу мати хоч іноді трохи спокою. Ти взагалі уявляєш, що це таке: цілий день бігати за повзунком, котрий намагається влізти в кожну шпарину?

— Ну, на вихідних я тобі допоможу, потерпи трохи, — втішав Галину Гриць, почуваючи, що річ зовсім не в цьому.

— Ліпше би ти на вихідних домовився зі своєю мамою і залишив їй Олеся хоча би на дві ночі. Я би виспалася нарешті.

— Ні,◦— рішуче заперечував Гриць. — Я хочу провести час із малим. Своїх дітей треба виховувати самостійно, а не спихати бабусі.

Сльози, які давно душили Галині горло, нарешті виривалися назовні, а Гриць геть переставав розуміти, що відбувається.

— Ну, чого ти так? Усе ж добре, — намагався він утішити Галину. — Я розумію, що тобі важко, що ти втомлена. Я допоможу на вихідних. Ну, не плач.

Але вона ридала все голосніше. Найболючішим було почуття безпорадності, нездатність пояснити, що ж саме її так мучить і дратує. Галина була люта на Гриця, який не хотів зрозуміти її втоми та виснаженості й відмовлявся дати їй хоч кілька годин перепочинку, бо навіть якщо він і справді опікуватиметься малим у вихідні, то що в той час робитиме вона? Піде у басейн, до перукарні, зробить манікюр? Навіщо, якщо після цього однаково повернеться додому і вбере на себе домашній одяг? Погуляє сама вулицями, зробить марну спробу видзвонити когось із друзів, котрі давно забули про її існування, втративши надію витягти її кудись? Усе це їй не допоможе. Їй хотілося почутися привабливою, спокусливою жінкою, їй було страшно, що Гриць уже не бачить у ній нікого, крім матері свого сина, з котрим йому дадуть побавитися кілька годин у вихідні, поки вона готуватиме обід, адже і з дитиною, і з обідом Грицеві не впоратися, для цього потрібні тривалі тренування. Навіть їй це іноді не вдається поєднати.

Галина чудово розуміла, що вона почуває, та пояснити це Грицеві не могла. Образа на те, що він сам не може додуматися до таких очевидних речей, душила її сльозами і змушувала мовчати. Вона перестала чекати вихідних, як колись, коли вони придумували цікаві поїздки вдвох чи з друзями, ходили в гості, дивилися фільми до ранку, пили вино, говорили. Тепер найбільшою її мрією було поспати зайву годинку чи посидіти на лавці нерухомо, поки Гриць ловитиме малого по пісочниці. Ще більше її лякала перспектива перетворитися на стурбовану лише побутом родини домашню курку, на яку вона неодмінно перетвориться рано чи пізно, якщо вестиме таке життя.

Іноді їй снилися морські хвилі та неокреслено прекрасні тіла юних хлопців, у котрих десь там, вище, була ще усмішка і котрі хотіли її, дивилися на неї зачаровано, мріючи хоча би доторкнутися. На пестощі Гриця вона дедалі частіше реагувала просто ввічливо, їй самій хотілося, тільки щоби це якнайшвидше закінчилося, вона не могла зосередитися на своїх відчуттях і, так і не досягнувши оргазму, тихенько відверталася від Гриця.

Він наполягав, доводив її до оргазму пестощами, питав, що трапилось, і мовчки злизував сльози з її щік, чекаючи, що колись вона таки скаже йому…

18 лютого 1918 року, в день, коли німецька армія перетнула український кордон, імператор Карл І телеграмою викликав Вільгельма до Відня, щоби повідомити його про створення розвідувального та пропагандистського підрозділу «Бойове Утворення Ерцгерцог Вільгельм», до складу якого входило близько чотирьох тисяч українських солдатів і офіцерів. Вояків цього українського легіону, а разом із ними й Вільгельма негайно відсилали на схід України. Звідти Вільгельм мав якнайдетальніше повідомляти Карла про українські справи, а також пропагувати українську національну ідею на сході країни.