Читати книгу - "Діти"

Ну, буду кінчати. Не думай, що я закохалася. Нові люди мене завжди цікавлять. Пиши, не бери з мене прикладу.

Я не такий телепень, щоб дати собі на голову вилізти. Всі баби однакові! Думають, що на них світ клином зійшовся. Одна дурепа до мене причепилася, думала, раз-два поцілував сп’яну, то вже без неї жити не можу. Ви її знаєте, Нелька. Хотіла мною крутити, але не на того напала. Були ми на весіллі в Серьожі, навіть Ірка була. Щось велике у лісі здохло. Та, зрештою, вона така ж дівка, як усі… Хіба що має татуся — директора.

То пішли ми на весілля: я, Нелька, Славик, Ірка, словом, вся наша компанія. Двадцять літ Сірому, а вже мусить женитися. Такий шалапут був, з інституту збирались вигнати, але мамця випросила чи, може, щось на лапу дала, він не казав. В цього мамця — голова. Почула, що Люся на четвертому місяці, і зажадала тисячу на весілля від її старих. Як при феодалізмі!

Покрутились Люсьчині старі, але що мали діяти? Аборт пізно робити, та й усе місто знало, що Серьожа свого домігся. Правда, аж через півроку…

Ну, весілля зате справили — клас! Можна було впитися. Ансамбль десь за два місяці наперед замовляли. Грали класно, але старі рвалися до співу. Як почали молоду перепивати, то Серьожа уже на ногах не міг стояти.

Дівчат гарних не було, то я з Нелькою крутився. Може б, й чогось більшого добився, але тут підкотився Даник Проциків, спеціаліст по гастрономах. Розвозив хліб, а тепер продукти по магазинах. Раз запросив Нельку, другий, бачу, клинці підбиває до неї. Мені що, але, пардон, міняти мене на якогось ідіота, що перепродує бабські шмотки. А тут Ірка сиділа коло мене і раптом каже: «Що, лишила тебе Нелюся? Я б на твоєму місці давно уже набила морду тому типові!»

Пхає носа в чуже просо. Я ще хотів посидіти, подумати, може, Нелька сама второпає, що до чого. Та й давно пора дати їй відставку. Набридла!

Тут Ірку, на щастя, запросили до танцю. Дивлюсь, а моя Нелька так собі мило балакає з Проциком, ніби сто років його знає. «Ну, — думаю, — я тобі сьогодні все скажу! Хто пальцем поманить, за тим і біжиш…» А Ірка знову взялася під’юджувати: «Нема в тебе самолюбства!»

Я не витримав: «Відчепіться ви всі од мене! Бий його сама, якщо тобі так хочеться битись на чужому весіллі!»

Не знаю, здуріла Ірка чи забагато випила, але раптом заявляє: «Добре! З великою охотою! Хоч зараз!»

Встав я, кажу: «Давай об заклад!» Вона як гляне на мене, я аж забоявся, що не Данику, а мені повибиває зуби. Тут, на біду, закінчився танець. Всі повставали. Ірка, я думав, вона жартує, підходить до Даника і лясь його по пиці. Всі аж заніміли. Де таке чуване — ні за що ні про що в морду?! Та ще Ірка! Даник став ні в тих ні в сих, як баран, а Ірка теж стоїть, ніби здачі чекає. Сама йому по плечі. Він би пальцем її одним міг прибити.

Оце діла! Я вже й про Нельку забув, роззявив рота. Тут Даник вхопив Ірку за руку, шарпнув і потягнув її за собою. Щезли в один момент. Кажу, що всі баби однакові.

Нелька прибігла до мене: «Ходи, бо він її вб’є!»

Пішли ми з нею надвір, але ті вже кудись зникли. Темно, дідька лисого побачиш.

Ми люди прості, невчені… Сонечка, може, не дочула що до чого, а вже скаче, як та коза. Де ж то таке видно, щоб донька директора маслозаводу прилюдно хлопця била по лиці?! Я до Даника вже й так, і сяк: «Що ти натворив, признавайся, що ти тій дівчині зробив? Так просто не буде бити…»

А він ні слова. Рідній матері ні слова не хоче сказати. Та чи ж я своїй дитині зла бажаю? Гримне син дверима — і по розмові. Кажу: «Хочеш женитися — женись, я тобі не бороню. А чи захоче та твоя Ірка з нами родичатися? Тепер вона б’є тебе, а потім і нас бити почне. А її батьки? Хіба вони допустять, аби їх донька заміж за простого шофера йшла?»