Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-Та він уже зміг, - хмикнув, - десь годину бігає, будинок шукає.
-Ой, - пискнула Стьопка, - знайде?
-Ні, не бійся. А навіть якщо знайде, у воду не увійде.
-Точно? - Стьопці від однієї думки, що лісник міг їх бачити, стало не по собі, - а як йому це відгукнеться? Якщо тебе поплющило, то що буде з ним?
-Якщо мене осушило, його навпаки, притопить. Не хвилюйся, стане зле - додому повернеться, навмисне тонути не стане. Та й я контролюю.
«Хто не ревнує, той не любить»
Стьопка засумувала сильніше. Гора стало шкода та й Мітю. Решту наречених, теж. Подумала, що в неї становище, мабуть, краще, ніж у них. З них вона вибере лише одного, а інші залишаться ні з чим.
-Все буде добре! – раптом сказав Мітя, наче здогадавшись про сумні думки Свирянки.
-Бо погано вже набридло? – кисло посміхнулася у відповідь.
-Яким би не був твій вибір, - точно зрозумів, про що вона думала, - ти можеш бути впевнена, що чоловік тебе обожнюватиме.
-Я не тільки про себе турбуюся. Мені неприємно, що решті доведеться боляче зробити. До речі, - невідомо навіщо додала, - за правилами мені дозволяється вибрати двох чоловіків.
-Тобто, як? Одночасно?
-Одночасно. Лукерія, це моя охоронниця будинку, яка в курс справи вводила, розповідала, та навіть радила, обирати двох. Ось так…
-Не зрозумів, навіщо?
-Е-е-е, відкати гасити, я так зрозуміла. Якщо в одного сил не вистачить, то… – і залилася фарбою під пильним поглядом. Мітя дивився серйозно, не моргаючи і навпаки, зблід.
-Не знаю, навіщо я це розповіла, - промимрила, коли Мітя нічого не відповів, продовжуючи дивитись на неї дивним поглядом, - правду кажуть, дурна думка ніколи не запізнюється.
-Та ні... просто я на мить уявив... - відповів водяник, повертаючись із задуму.
-І що скажеш?
-Важке питання, Панні, скажу чесно. І якщо ти ще не обрала, волію поки його відкласти. Запитаю тільки, не відповідай, як не хочеш.
-Питай.
-Хто з кандидатів тобі подобається найбільше? Крім Гора, звісно.
-Мені поки що важко розібратися, пробач… Дай мені час, будь ласка, - відповіла тихо, - скажу лише, що з тобою затишно, спокійно, так, наче я тебе знаю і довіряю все життя. Але, якщо вже в мене є сто один на роздуми, хоча ні, вже менше… - вона прикинула в голові, - я ними скористаюся.
Після цієї розмови настрій зіпсувався в обох. Мітя більше ні про що не питав, а Стьопка все думала про шаленого ведмедя. Вони посиділи в тиші біля води, не в силах заговорити про розлуку. Але час минав…
-Мабуть, мені пора, - Стьопка підвела очі на Мітю.
-Так... я проводжу.
-Не проти, якщо я пізніше поверну тобі одяг?
-Якщо хочеш, залиш себе. Тобі ці штани личать більше, ніж мені, - він перевів погляд на обтягнуті трикотажною тканиною круглі стегна і стрільнув очима. Напруга відразу пішла і Стьопка засміялася.
-Та вже, сидять, як влиті!
-Я захоплю тобі куртку, там холодно! - Мітя увійшов до будинку, залишивши Стьопку наодинці. Вона востаннє провела поглядом будинок, річку, верби на березі і подумала, як було б чудово прокидатися і снідати біля води, зустрічаючи світанок. А потім згадала будинок лісника і вирішила, що його будинок теж непоганий. «І будинки хороші, і господарі, що треба…» – зітхнула.
-Давай попрощаємось тут. Я перенесу тебе, а біля твоєї хати явно чатує Гор, попрощатися не дасть.
-Він уже пішов із твого світу?
-Пішов. Але сильний, лосяро, не думав, що так довго протримається, - сказав з повагою в голосі.
-Він не лось, він ведмідь!
Стьопка стала на пальчики і обняла Мітю за шию.
-Дякую тобі за все! - сказала, заглядаючи в очі, - за все... ну, ти розумієш.
-Це тобі, дякую, Руденька! - Мітя притис до себе Стьопку до хрускоту в кістках, - я був щасливий провести з тобою час, а за... все інше не варто дякувати. Радий повторити! - і так подивився, що все тіло Свирянки вмить вогнем бажання обдало. Мітя притулився до губ у швидкому поцілунку, провів долонею між лопаток, натиснув на поперек. Стьопка вигнулась і теж обняла його міцно-міцно. Відірвався чоловік важко дихаючи і видавив із себе:
-Взуйся! Я приніс свої кросівки.
Виглядала Стьопка в його махрових шкарпетках, кросівках, куртці з занадто довгими рукавами, як опудало. Мабуть, тільки спортивна шапка виглядала пристойно.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь», після закриття браузера.