Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

– Трісс, – гукнула мене Нілай, з іншого кінця коридору, вирвавши із важких, мов кам’яна брила роздумів. – Зачекай хвилинку. Є розмова.

Тільки цього мені зараз і не вистачало. Про що мені з нею зараз розмовляти? Немає в мене на це ані сил, ані настрою.

– Пробач, стомилась… – не дуже ввічливо і гарно спробувала уникнути розмови.

– Я не відніму в тебе багато часу, – не здавалась сестра Кіра.

З таким напором стіни фортець штурмом брати. «Чи відкривати портал в Старахан!» – ввернув недоречну думку внутрішній голос. Чи доречну?

– Тоді гаразд, – кивнула я, відчинивши двері в мою палату та пропустивши її попереду себе.

Та ледве я ввійшла Нілай тут же обернулась, поглянула мені просто в очі та, нервово зчепивши руки в замок, запитала:

– Ти кохаєш його?

Отакої. Я аж оніміла від несподіванки і так і завмерла, тримаючись за ручку дверей. Мене зараз намагаються звинуватити в чомусь? Чи що це все означає взагалі? Але в її голосі не чути було докору чи злості. Вона не засуджувала. Скоріше… непокоїлась.

Мені згадалось, як вона намагалась мене про щось попередити, коли ще не мала змоги розмовляти. Як сьогодні ніби між іншим осадила Кірая, ледве він почав скаженіти. Нілай була для офіцера Найра не просто сестрою, не просто цілителем в загоні, вона була його совістю, голосом розуму.

І навіть тут вона просто через те, що хвилюється за свого брата.

– Це… складно, – видихнула я, зрозумівши, що брехати їй просто не можу. Під її важким поглядом наблизилась до свого ліжка та сіла на самий край. – Мені здається, що почуття це останнє, чим ми можемо керуватись, Ніл. Занадто багато «але».

– О! Так, всі ці правила, – трохи обдумавши мої слова, заговорила Ніл. Але висновки вона зробила власні. – Ми з Роєм два роки не наважувались йому розповісти, що хочемо побратись. Але зараз він втрапив в свою ж пастку. Трісс, – Нілай наблизилась до мене, опустилась на ліжко поряд та взяла мою долоню своїми. – Я боялась того, що він закохається та знову втратить владу над… собою. Але цього разу все інакше. Мені здається, що… – вона на мить замовкла, ніби роздумувала, чи варто мені щось розповідати ще. І можливо, вирішила, що дещо повинен розповідати сам Кір. – Він готовий заради тебе на все. Навіть порушити всі свої правила. І не тільки їх.

Моїх губ торкнулась гірка усмішка. Можливо ще вчора я повірила б у це. Навіть була б невимовно щаслива. Моя душа навіть зараз прагнула вірити в те, що говорила Нілай. От тільки я вже знала, що насправді на думці у Кіра. І впевнена, що є правила та принципи, котрі він точно не зможе переступити.

Я поглянула в сірі, мов лежалий лід, очі Нілай. Вона чекала моєї відповіді. А що тут сказати?

– Це б… значно спростило все, – промовила я.

– О, головне кохання. Дай відповідь на моє питання. Хоча б собі, – усміхнулась Нілай.

– Стосунки між двома – залежать від обох, – глухо промовила я на це.

– О. З Кіраєм все було зрозуміло одразу. Він не зможе тебе відпустити. Більше не зможе. Це тепер залежись не лише від його волі. І боротись з почуттями довго цей самовпевнений упертюх точно не зможе. Ой! Здається я бовкнула зайвого, – награно злякалась Ніл, але після усміхнулась тепло та щиро. В її очах засвітились радісні іскорки. – Сподіваюсь, ти нічого не чула?

– Абсолютно, – з готовністю кивнула я. – Дякую, що нічого не розповідала мені.

– Прошу. Звертайся, я завжди радо помовчу поряд з тобою. – запевнила мене Ніл, вже покидаючи мою палату.

Дивна якась розмова вийшла. Породила в однаковій мірі і сумніви, і надії.

Я тільки тепер зрозуміла, що нічого не встигла запитати в неї про вчорашню зустріч з Петренсом. І ледве підскочила на ноги, аби наздогнати Нілай, як різкий звук розрізав тишу в платі. І я не одразу зрозуміла, що це рухався пакет з солодощами, котрий приніс мені Сенер.

Що за…