Читати книгу - "Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті"

Прокинулася я від дурману вже на руках у Шанліса, який ласкаво мені посміхався. Цілувалися ми з чоловіками досить тривалий час. Я сама, наче якась розпусна дівка, тільки відірвавшись від губ одного чоловіка, одразу ж тяглася до іншого, бажаючи відчути смак кожного з них.

– Все добре? Як ти себе почуваєш? – Співчутливо поцікавився у мене Шанліс.

– Немов у тумані все, – чесно зізналася я, лащачись до чоловіка і цілуючи його шию.

– Це наслідок обряду, ще трохи й полегшає.

– Досить цікавий наслідок… – пробурмотіла я, іронічно хмикнувши.

– Так, потерпи трохи, як тільки ми допоможемо людям, одразу ж продовжимо розпочате, – від хрипких ноток та багатообіцяючої інтонації мене трохи струсило. Втім, я постаралася прийти до тями, обіцяючи собі та своєму ненаситному тілу, що ми обов'язково візьмемо належне нам із відсотком.

– Чекаю не дочекаюся цього моменту, – не менш хрипко видавила я. – А зараз, я маю ідею.

– Щось вона мені вже не подобається, – похмуро пробурмотів Сан, поки його хвіст надійно обвив мою ногу, немов фіксуючи мене на місці.

– Я піду з Райлі порталом. Вдамо, що він мене таки викрав!

– Ні! – Почулося відразу від усіх чотирьох моїх чоловіків.

Здається, я таки досягла свого. Адже як ще пояснити той факт, що їхні думки настільки одноголосні?

_