Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

Спочатку намагався просто не ходити в клуб, коли вона там танцює — здавалося, якщо не бачить, то це не відбувається. Абстрагувався, вдавався до якихось дурнуватих психологічних технік, які мали б допомогти впоратися з патологічними ревнощами. А потім чекав, поки звільниться, мовчки відвозив додому, приїжджав до себе… лютував, як дурень. Дурень, який не має права їй щось забороняти або дозволяти.

Потім виявив, як йому здавалося, ідеальний вихід — знайшов роботу для матері. Думав, Настя тут же сама звільниться, але ні. Їй потрібно було запевнитися. Тепер треба було дочекатися, коли її мати впевниться, що ця робота постійна.

А в якийсь момент Гліб зрозумів, що просто не може. Не може не уявляти, і дозволити теж не може. Йому це не просто не подобається. Він уже Батерфляй ненавидить тільки за те, що Настя там танцює. А тому пішов на хитрість — дав доручення Пампушку Настю на сцену не випускати.

Сподівався на те, що вона не здогадається? Ні. Взагалі ні на що не сподівався. Просто не міг, і все. І те, що скандал на цьому підґрунті неминучий, теж розумів. Але краще скандал, ніж вона перед натовпом.

— Це робота, Глібе. Просто робота, — Настя взяла його обличчя у свої руки, явно читаючи всі ці думки в погляді.

Якби справа була просто в її бажанні обстояти своє право вибору, де працювати — Настя давно плюнула б. Воно того не варте. Ця уявна самостійність і самодостатність не варті того, щоб кохана людина страждала. І Гліб цього не заслуговує. Просто справа ж не в цьому. Питання не у високих почуттях, а в прозі життя.

— Настусю, я ж із розуму так зійду. Коли мама виходить на роботу?

— Повернеться і…

— Ну й чого ти боїшся?

— А що як передумають?

— Не передумають.

— Знову звільнять?

— Не звільнять.

— Затримають зарплату?

— Насте, — знову важка голова чоловіка опустилася на її живіт. — Ну хочеш, я за тобою назавжди закріплю місце в Метелику? — пропозиція прозвучала глухо. — Хочеш, адміністратором будеш, замість Піра? Але не можу я так.

Адміністратором замість Піра вона не хотіла. Назавжди метеликом теж. А те, що він не може… У якийсь момент проза життя все ж відступила перед почуттями. Неправильно, але… так.

— Я не можу, Тусю, просто не можу…

Настя довго дивилася на чоловіка, приймаючи рішення, а потім опустила одну руку на його голову, а іншою потягнулася до телефону.

— Алло. Євгене… Я… звільняюся.

Імагін тієї ночі був вкрай ніжним. Мабуть, вважав, що винний, і тому всіляко намагався, якщо не спокутувати, то компенсувати.

А Настю роздирали сумніви. Сумніви щодо того, що буде, якщо з Глібом не вдасться, у їхньому житті знову настане криза, доведеться терміново шукати нову роботу. Сумнівалася, чи знайде Пір їй заміну досить швидко, або її звільнення зараз — чистісінька підстава. Сумнівалася, чи розумно чинить. Не сумнівалася тільки в тому, що щодо Гліба та їхніх стосунків це правильно. Він не має терпіти. Він відверто не може, і це було зрозуміло із самого початку. Та й сама вона не хоче, щоб терпів. Ось тільки тепер питання пошуку роботи постало ще гостріше. Адже поки не знайде — розслабитися вона не зможе.

Це розуміла Настя, розумів Гліб. Вона думала, він діяв.