Читати книгу - "Куплю тебе, крихітко, Олена Чжу"

Через деякий час ми, важко дихаючи, в поспіхом наведеному до ладу одязі, усміхаємося як ненормальні, під'їжджаємо до будинку.

Виявилося, що Дамір насправді їхав перевіряти один із будинків, що будуються – вирішив вкласти гроші в ще один, але той знаходиться на околиці міста в котеджному селищі. Спеціально вибрав місце, щоб ніхто не набридав та можна було побути на самоті.

Дамір справді був злий, можна сказати, що кипів як котел на вогні з розпеченою олією, але зумів узяти себе в руки. Бо злість була не так на мене, як на Видова, котрий втратив усі береги.

Я вже встигла зрозуміти, що родина Бахтеярових має свій особливий кодекс честі та вкрай не любить тих, хто порушує правила. Чоловіків таких – особливо. Тому що на жінок ще дивляться так, просто прикривши очі та крізь пальці, вважаючи, що їм дозволено трохи більше. Але чоловік, який порушив своє слово та не чує, що йому кажуть інші, не чоловік, а слабовільна егоїстична ганчірка.

У будь-який інший момент я б, мабуть, заступилася за людину, знайшовши масу причин, з яких вона могла вчинити так чи інакше. Але Видов… Ні, мені ні краплі ні шкода вас, Романе Сергійовичу. Знаю, що була не першою, тому… так тобі й треба, хтивий козел.

Спочатку, зрозумівши натяк у машині Даміра, я страшенно зніяковіла. Як можна тут? Це ж… Ох, непристойно, раптом хтось побачить? І так… пішло.

Але все пройшло просто космічно. Не підозрювала, що мені так сподобається. І тільки потім, намагаючись віддихатися та зігнати з губ зовсім шалену та ненормальну посмішку, зрозуміла: немає похабних чи непристойних речей, якщо ти щасливий. Немає похабних і непристойних занять, якщо ти робиш це там, де таке не турбує громадський порядок.

Тому, коли дивилася на себе в дзеркало, рум'яна та розпатлана, намагаючись хоч якось пригладити волосся, усвідомила, що більше не боятимуся і соромитимуся. Секс коханою людиною – це анітрохи не соромно.

На нас уже чекає гаряча вечеря та хлопка Галина Миколаївна. Просто чарівна жінка! І як вона тільки вгадала, що я люблю італійську кухню? Ця паста з морепродуктами просто чудова! А який салат із свіжих овочів із французькою гірчицею та оливсковою олією… М-м-м… Здається, мені доведеться тепер постійно займатися спортом, щоб не перетворитися на колобка. У такому разі Дамір зможе мене тільки катати поверхами і пред'являти конкурентам як особливо важку зброю.

Втім, почувши мій смішок про колобока, він усміхається та дивиться так, що мені стає спекотно. І справа зовсім не у випитому вині. Спорт явно замінять на інші, не менш інтенсивні… вправи.

– Ви їжте, їжте, – усміхається Галина Миколаївна. – Мене тут відвідало кулінарне натхнення, цілий день на кухні провела, але задоволена жахливо. На десерт желе з морозивом, сама рецепт склала.

Дамір кидає на неї теплий погляд:

– Ви наша фея, – вимовляй м'яко.

Мені приємно бачити його таким. Явно дуже добре ставиться до Галині Миколаївни. Втім, вона платить йому взаємністю. При цьому не тільки тому, що їй платять зарплату, а явно тому, що подобається і господар, і будинок, і робота.

Після вечері нам наливають ароматну каву, від запаху якої можна збожеволіти. Галина Миколаївна прощається і йде до себе, має свою кімнату в літній прибудові. Розуміє, що нам треба побути вдвох. Хоча я ніяк це не показую, та й Дамір поводиться дуже пристойно. На якийсь час ми забуваємо про все.

Згадуємо про реальність лише тоді, коли у двері хтось стукає. Я запитливо дивлюся на Даміра. Той загадково підморгує та посміхається.

– Увійдіть, так! – кричить він.

Двері відчиняються, на порозі з'являється високий гарний чоловік.

У першу мить я не можу зрозуміти, хто це і чому Дамір так усміхається. Але потім, згодом, доходить.

Він такого ж зросту, як Дамір. Волосся чорне, очі – карі такі, з чорнотою свіжозвареної кави. Горді та прямі риси обличчя, маленький шрам біля верхньої губи, триденна щетина на підборідді. Брутальний мачо, який втратив вже бносських понтів, але набув шарму зрілого чоловіка.

У нього чудова постать, явно стежить за своїм тілом. Одягнений у синю сорочку та чорні штани, туфлі ідеально начищені, блищать витягнутими шкарпетками. Але все ж таки не скажеш, що піжон, тому що на цьому чоловікові виглядав би ідеально будь-який одяг.

Я перекладаю погляд із нього на Даміра, а потім навпаки. Вони тече одна кров, ясно відразу.

– Ви… – починаю невпевнено я.

Чоловік мовчить, Дамір посміхається куточками губ. Мовляв, давай-но, моя розумна дівчинка, думай, у тебе все вийде, вірю в тебе.

Я вагаюся всього якусь секунду, але потім видихаю:

– Доброго вечора, Каріме. Мене звуть Поля. Рада, що ви прийшли у гості.

І посміхаюся якомога безневинніше.

Чоловік переводить погляд на Даміра та гмикає:

– Не погано. Вона кмітлива. Мені подобається. І симпатична. Не те, що деякі.

Дамір пирхає:

– Стеж за руками та поглядами «зжеру тебе, дитинко». Поліна моя, я її нікому не віддам.

– Наскільки ти готовий її не віддавати? – цікавиться Карім, сідаючи поряд із братом.

– Настільки, що хочу одружитися.

Мої щоки починають горіти, як маки. Втім, вуха теж. Якось такий поворот подій зовсім не очікувався. Я навіть потай не могла про таке мріяти.

Тільки ось смішок Каріма раптово виводить із себе. Чому він на мене так дивиться, ніби то насміхається, чи співчуває? Це ще що таке?

– Я взагалі-то знаходжуся тут, – говорю стримано, але водночас даючи зрозуміти, що не дам відгукуватися про себе як про порожнє місце. – Не знаходьте, що обговорювати мене ж у моїй присутності неввічливо?

Карім піднімає брову, потім дивиться на Даміра.

Той гмикає:

– Я ж казав, що тобі сподобається.

Карім киває:

– Тепер так. Що ж… Поліно, розумні дівчата з характером та розумінням, коли треба помовчати, це велика цінність. Тому так, схвалюю. І перепрошую, якщо образив, це була перевірка.