Читати книгу - "Ти моє світло, Кеті Рід"

Відвернувшись, поки не бовкнула якусь дурницю, я пройшла вглиб величезної вітальні, де вже веселилися десятки студентів. Проте, проходячи повз Макса, все-таки не втрималась і глибоко вдихнула, захоплюючи з собою тонкий аромат м’яти, якого останнім часом мені так не вистачало.

Пройшовши до бару, рука звично потягнулася до келиха з коктейлем. Я залпом осушила його і перевела подих. Мені знадобиться уся хоробрість, щоб пережити сьогоднішній вечір і не розплакатися знову.

Неподалік пройшла Даша. Я відкрила рот, оглядаючи її з голови до ніг – чорний корсет, гостроверхий капелюх і джинси з підборами. Сестра стояла з подругою, про щось тихо перемовляючись, і зрідка озираючись, ніби це був якийсь секрет. Аж ось, вкотре оглядаючись, вона зупинила погляд на мені.

Я злегка кивнула, і вона відповіла тим самим, перш ніж взяти Міру під руку і відвести подалі.

Хм. Схоже, вона знову щось задумала.

Похитавши головою, я потягнулася до другої склянки з підозрілою блакитною субстанцією всередині, але зупинилася напівдорозі. Нахмурилася.

Раніше я ніколи не думала двічі, коли переді мною стояв алкоголь. Сьогодні ж усе було інакше. Перед очима пронесися спогади з минулих вечірок – і всіх проблем, які це принесло. Ще ніколи алкоголь не приносив полегшення надовго. Тепер я це розуміла.

Завагавшись, я повільно опустила руку і підняла голову. Увагу привернула знайома фігура, що застигла в напівтіні неподалік.

Макс стояв, засунувши руку в кишеню джинсів, і знову дивився на мене. Я уривчасто вдихнула, помітивши його, але лишилася на місці.

Всі слова вже сказані. Вчинки – хороші й погані – зроблені. Тепер-то я знала, що робила не так, та було вже пізно. Нам лишалося лише дивитися одне на одного здалеку і сподіватися, що колись ці почуття зникнуть.

В чому я дуже сумнівалася.

Відвернувшись, я попрямувала до танцмайданчику. Загубившись у морі тіл, я заплющила очі й відключилася від усього, крім музики. Невдовзі до мене приєдналися і подруги. Лера, правда, майже одразу кудись зникла, а от Ліза залишалася поруч, непомітно спостерігаючи за мною.

– Сьогодні я не буду плакати, – запевнила я. – Тобі не доведеться дзвонити своєму хлопцю через мене.

Подруга винувато посміхнулася.

– Насправді, він ще не мій хлопець... Але він приїде через пару годин.

Я завмерла і випрямилася.

– Ви досі не зустрічаєтесь? Чому? Ви ж явно шаленієте одне від одного.

Я мало що знала про їхні стосунки, але пам’ятала усе, що бачила минулого разу. Їхні погляди, які говорили більше, ніж слова, тиху розмову на порозі нашої квартири. Було очевидно, що у них є своя заплутана історія.

– Все дуже складно, – підібгавши губи, промовила вона.

Я здивовано підняла брови, але вона більше нічого не додала. Тоді я знизала плечима.

– Ну хоча б Лера залишиться... до речі, де вона?

Я закрутила головою, шукаючи подругу, і знайшла її в барі. На її обличчі розпливлася широка посмішка, поки наш книжковий черв’як перехилив чарку текіли.

– Чорт забирай. Ти це бачила? – схопивши Лізу за руку, я кивнула вбік Лери.

– До речі, про Леру... – пробурмотіла вона. – За нею теж приїде Матвій.

– О.

По всьому виходило, що додому я поїду одна. Помітивши мою розгубленість, Ліза підбадьорливо стиснула мою долоню.

– Ми з Владом підвеземо тебе. Ти не поїдеш одна вночі на таксі.

Я одразу похитала головою і натягнула посмішку.

– Що ти, не треба! У вас свої плани, а я буду лише заважати.

– Тоді, можливо, Денис зможе.

– Це його дім і його вечірка, – скептично озвалась я.

Подруга зам’ялася, але все-таки наважилася сказати:

– Може, тоді...

– Ні, – відрізала я. – Тільки не він.

Ліза нахмурилася, але вмовляти не стала. Я бачила, що ще трохи, і вона знову запропонує варіант з Владом, тому витягла телефон з сумки на довгому ремінці.

– Я зараз подзвоню Антону. Може, він зможе по мене приїхати.

Антон не водив машину, але це було краще, ніж їхати з Лізою або самій на таксі. Макс не відмовив би, але я більше не хотіла бути егоїсткою.

– Кому? – здивувалась Ліза.

– Хлопцю, з яким я іноді гуляю.

– У тебе з’явився хлопець, а ти нам не розповіла? – недовірливо спитала вона.

– Ми не зустрічаємося, – нахмурилась я. – Ми просто друзі.

Світла брова подруги злетіла вгору, але вона промовчала. Відшукавши відносно тихий балкон, я подзвонила хлопцю. Ліза весь час стояла поруч і не заспокоїлась, поки не переконалася, що я буду в безпеці.

Антон погодився. Було ніяково просити приїхати так далеко, але його навіть не довелося вмовляти. Я вирішила не чекати, поки дівчата роз’їдуться, і попросила приїхати просто зараз. Він пообіцяв, що скоро буде.

Наступні півгодини я танцювала, намагаючись не шукати обличчя Макса в натовпі. Я не хотіла влаштовувати сцену, а тим паче – щоб він побачив, хто за мною приїде. Ревнощі більше не здавалися мені веселими.