Читати книгу - "Демократія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Урок третій: вей-цзи
Китайські ієрогліфи для терміна «криза» добре описують ключовий урок побудови демократії. Вважається, що вей означає «небезпека», а цзи — «можливість». Криза характеризується небезпекою і можливістю. Молоді демократії стикаються з багатьма кризами; кожна з них — це шанс зміцнити інституційну інфраструктуру країни. Родзинка в тому, що в лідерів має бути бажання використовувати інститути для розв'язання проблем. Дуже гарним прикладом цього є колумбійська «демократична безпека» за Альваро Урібе. Десятиріччя громадянської війни перетворили Колумбію на невдатну державу. Її інститути опинилися під загрозою — судова гілка і армія; поліція виявилася неефективною і вважалася корумпованою співучасницею насильства. Уряд не мав монополії на застосування зброї: воєнізовані групи і ФАРК домінували у великих регіонах країни. Подолання повстанців і завершення громадянської війни відбувалися одночасно з відбудовою цих інститутів.
З цього погляду особливо важливо було відновити довіру до судової влади. Громадяни повинні знати, що справедливість сліпа і що всі підлягатимуть верховенству права. Конституційний суд також показав свій характер, коли сказав Урібе, що він не може йти на третій термін.
Сьогодні тестуються польські інститути в боротьбі за контроль над судами. Досвід Урібе показує, чому так важливо захищати незалежність судової влади.
Підгрупа проблем: електоральні кризи
Кенія дає схожий урок з іншої перспективи. Змагальні вибори 2007 року призвели до поширення насильства й заперечення результатів чималою кількістю населення. Для кенійців усе завершилося розподілом влади, організованим чужинцями. Але вони врахували цей досвід і покращили інституційну інфраструктуру шляхом конституційних реформ. Результат наступних виборів теж виявився 50/50, але цього разу кандидати покладалися на виборчком: ті, хто програв, погодилися з підрахунком голосів, і країна рушила далі. Немає гарантій, що кожні змагальні вибори так завершуватимуться, але, один раз так учинивши, кенійці мають шанс робити це й далі.
Інститути можуть існувати на папері, та реальної влади вони не матимуть, доки люди їм не повірять. Ніхто не знає, наскільки інститут сильний, поки його не перевірять у дії. Якщо складено суворий іспит і установа вижила, то далі піде перевірка на ефективність, і лише тоді люди почнуть регулярно звертатися до цих інститутів. Бо так вони стають реальними, а не паперовими інстанціями.
Урок четвертий: політика повинна перейматися людьми
Інститути покликані мінімізувати вплив індивідуальних примх на курс країни. Але ми бачили, що політики можуть займатися перетягуванням канату. В Україні персональна політика заважала країні щось робити, особливо після Помаранчевої революції. Для населення стан справ був прикрим. Люди вважали, що їхні лідери весь час дбають лише про себе.
Якщо громадяни втрачають цікавість до політики в країні, демократична система опиняється під загрозою. З цього випливає наступний урок: політика в демократичній державі повинна перейматися інтересами й турботами людей.
Це особливо слушно для політичних партій. Нещодавно я зустрічалася з грузинським членом парламенту й американцем, який допомагає налагодити там вибори. Розмова перейшла на проблеми політичних партій, які не мають реальних платформ управління, принаймні тих, що прислухаються до думок виборців. І це відразу нагадало мені проблему ліберальних політичних партій в Україні та Росії. Платформи рідко промовляють до вдів у занепалих містах російської глибинки, які втратили пенсії, або робітників, що їхні фабрики закрили.
Проблема поглиблюється через те, що вплив багатьох ліберальних партій не виходить за межі великих міст. А от «Єдина Росія» (партія Путіна) має представництва в кожному районі. Перевага ісламістських партій, як-от «Хезболли» в Дівані, в тому, що вони звертаються до бідних і селян. Доки це демонструє й успіх Тунісу. Широка мережа профспілок і звертання до пересічних виборців (подібно до «Солідарності» в Польщі) допомогли приборкати дії ісламістів.
Якщо демократія має працювати, то людям слід якось громадити свої інтереси й подавати їх потенційним урядовцям. А потенційні урядовці повинні ці інтереси представляти.
Частково цим переймаються групи громадянського суспільства, але вони зосереджуються на конкретній проблемі — правах людини, судовій реформі, охороні довкілля, правах жінок. А потрібно прив'язати ідеї до повсякденна людей і політики їхніх очільників. Мабуть, це не так важко зробити в добу смартфонів та Інтернету. І так поволі відбувається.
Технології — це палиця на два кінці для поширення демократії. З одного боку, вони допомогли людям мобілізуватися в боротьбі зі старим у Єгипті, Росії, Україні. В Кенії та Колумбії вони дозволяють людям ділитися інформацією про поточні події і протестувати в разі незгоди. Є кілька прикладів того, як технології зміцнюють самі інститути. Україна експериментувала з упровадженням е-урядування, намагаючись викоренити корупцію й підвищити ефективність. Такі самі цілі має система біометричної ідентифікації в Індії. Кілька урядів, як-от у Естонії, використовують Інтернет у якості демократичного форуму, постячи для населення бюджети для обговорення.
Попри такі приклади поточний моніторинг не свідчить про серйозні перспективи. Технології виявилися набагато успішнішими для подолання старого, ніж для творення нового.
Політичні партії повинні представляти інтереси людей, але ж ми бачили й нібито невідпорну привабливість сектантських партій. Багато кенійських клопотів зумовлені партійним трибалізмом. Це нагадує про те, що в етнічно розділеній країні проблемою може виявитися баланс між децентралізацією й центральною владою. Схоже, що в Кенії федералізм лише посилив трибалізм. У Росії за Єльцина регіони стали надто незалежними, що послаблювало державу. Нині Владімір Путін повернув курс навспак, і федералізм більше не впливає на центральний уряд. Децентралізація може наблизити уряд до людей, але інколи це породжує нові проблеми. Федералізм — здорове явище у більшості випадків, але не завжди. Про останнє слід пам'ятати чужинцям, які хочуть допомогти з інституційним дизайном у місцевих умовах. Один розмір підходить не всім.
Урок п'ятий: на все потрібен час
Це найважливіший урок: слід бути терплячим. Плутанина, смиканина, недоробки — усе це частини процесу і в США, і в кожній країні, яка виходить на шлях демократії. Великій Британії знадобилося 240 років після революції 1688-го і до 1928 року, щоб встановити загальне виборче право. Тоді під час багатьох
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Демократія», після закриття браузера.