Читати книгу - "Демократія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А проте з 2003 року в Афганістані відбулося п'ять виборів[142]. Національна армія контролює великі міста, але «Талібан», отримавши прихисток у Пакистані, цілком здатний здійснювати терористичні й насильницькі дії. Через п'ятнадцять років після війни країна нестабільна, але в ній більше свободи.
Афганська конституція 2004 року гарантує права жінок на освіту і зайнятість. У них ще є свої труднощі й дискримінація, але це анітрохи не схоже на темні дії за правління «Талібану». 2001 року в афганських школах було приблизно 1 млн учнів, але тільки чоловічої статі. Сьогодні — 8,4 млн учнів, із них 40 % — дівчата. За законом жінки мають 26 % місць у нижній палаті парламенту, що, відповідно, більше, ніжу Конгресі США. Афганська конституція обіцяє підтримувати й закони шаріату, і свободи особи, що є компромісом у вирішенні найнагальніших проблем країни. Вона ніби зависла між сучасними демократичними правилами і стародавніми соціальними звичаями, як-от убивства з помсти. 2009 року уряд нарешті поставив поза законом насильство над жінкою включно зі зґвалтуванням. Тепер жінки можуть подати на порушників до суду й навіть виграти справу.
У 2014 році мулла, який зґвалтував десятирічну дівчинку в мечеті, був засуджений до 20-річного ув'язнення. 2013 року молода жінка виграла справу проти своєї сім'ї, що спробувала силувати її до проституції. З іншого боку, були й невдалі вироки з огляду на права жінок, як-от легкі покарання учасникам групового вбивства молодої жінки 2015 року.
Тобто слабкі демократичні структури, що спиралися на традиційні побудови, ускладнювали поступ, особливо за ситуації з безпекою, яка погіршувалася через дірявий далекий кордон із Пакистаном. Однак Афганістан уже не та країна, де жінок у рамцях урядової політики б'ють і страчують за безсоромність. Закінчився психоз, пов'язаний із правлінням «Талібану». Коли їх спитали, чому вони страчували людей на футбольному полі, побудованому на кошти ООН, речник «Талібану» відповів руба: «Нам потрібен інший стадіон для ігор. А цей ми використовуємо для страт». Афганістану ведеться краще, але з 2001 року є осторога, що виявляються вади будівництва на основі існуючих інститутів, навіть якщо інакше не виходить.
Проте там, де інституційна інфраструктура багатша, є рація її розвивати. Польща показує, що робота з наявними інститутами — навіть якщо вони тимчасово підпільні — покращує можливість успішного переходу в потрібний час. «Солідарність» зростала й міцнішала під час воєнного стану. Цьому прислужилися США, АФП-КВП й католицька церква. Завдяки цій допомозі 1989 року Лех Валенса та його товариші готові були вести країну вперед. Це дає надію, що такі «зелені пагони» можуть ідентифікуватися й підтримуватися ще до появи можливостей. Освічені жінки Тунісу, активні профспілки й групи громадянського суспільства забезпечили країні гарні стартові позиції.
У Колумбії був багатий ландшафт: відносно вільна преса, функціональний парламент, своя схема змагальних, хоч і небезпечних, виборів. Урібе зміг пожвавити ці інститути. Кенія трохи експериментувала з багатопартійними виборами, але процес перервали Кеніатта, а потім Мої. Там був парламент, із якого за період демократизації вийшли важливі опозиціонери. Кенійці поволі відбудовували створювані оспалі інститути. Кенія — відносно рідкісний випадок сильного й бадьорого громадянського суспільства, яке розвивалося навіть за авторитарного правління. Це звело міцні підвалини для пізнішого демократичного поступу.
Перехід Росії, за великим рахунком, не вдався, хоча й існувала пристойна інституційна інфраструктура завдяки реформам Горбачова і Єльцина. Проте їх не живили і, зрештою, подолали. Власне, міжнародна спільнота не переймалася тим, що там діялось, і реформи змела швидка приватизація й «шокова терапія». Та й самі росіяни проігнорували власні інститути. І в цьому полягає другий урок.
Урок другий: важливо, хто стає першим президентом
Урівноваження владних повноважень між урядовими інститутами — найважливіший ключ до успішного переходу. Критичним елементом рівноваги є обмеження повноважень виконавчої влади. Президентство слід вбудувати в систему обмежень: незалежна судова влада, ефективна легіслатура і часом владний прем'єр-міністр. Саме цей аспект інституційної схеми для молодих демократій найважчий, бо з'являються сильні особистості й люди жадають негайних результатів. Окрема постать — президента — може стати символом стабільності під час розрух. Парламенти й прем'єр-міністрів можуть потрактувати як перешкоди на шляху поступу.
На папері Росія та Україна мали рівновагу між парламентом, прем'єром і президентом. Але під тиском баланс не втримався. Власне, 1993 року Єльцин порушив баланс нападом на парламент і своєю нетерплячістю, через яку почав керувати указами. Перші президенти задають тон.
Я пригадую першу зустріч із Нельсоном Манделою. Він прийшов до президента Буша в Овальний кабінет. Мандела критикував війну в Іраку, і президент хотів під час зустрічі дійти порозуміння. Я запропонувала: «Пане президенте, поговоріть із ним про допомогу в боротьбі зі СНІДом. Це ваша спільна тема».
Коли обидва чоловіки посідали для розмови, президент вирішив вдатися до іншого підходу. «Чому ви не пішли на другий термін?» — спитав він Манделу. Обличчя південноафриканця було пооране, але благочестиве: в ньому відчувалася гідність. Але президентське питання його розсмішило. «Я хотів, аби африканські брати знали, що йти з посади можна», — відповів він. Я згадала тоді про Джорджа Вашингтона і його відмову навіть думати про те, щоб стати американським королем. Ще й подумала: важливо, хто стає першим президентом. Південноафриканцям і американцям пощастило.
Перший президент Польщі пішов після першого терміну — його змінив колишній комуніст Александер Квасьнєвський, який мав сильні демократичні інстинкти. Полякам теж пощастило. І хоча на це пішов час, низка кенійських президентів також ішла з посади за волевиявленням виборців, а конституційні реформи дали реальну владу прем'єру. Еллен Джонсон-Серліф виявилася невтомною пропагандисткою демократії для ліберійців.
Росіянам так не плужило. Після розвалу СРСР Борис Єльцин мав величезну довіру і владу. Але він цим не скористався для створення сильного президентства у збалансованому уряді. Інші інститути — парламент і судова гілка — його не подужали, бо проти гори піском не сипати. Він правив указами й навіть вивів на вулицю проти них армію. Президентство було надто сильне й безконтрольне: ця проблема доби Єльцина перетворилася на погребальний дзвін для свободи, коли Владімір Путін став до керма.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Демократія», після закриття браузера.