Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

Привіт, Оса. Як справи в лікарні?

Більш-менш. Мені потрібна твоя допомога.

Та ну!

Ніяк не думала, що доведеться про це просити.

Мабуть, справа серйозна.

Йоран Мортенссон, живе у Веллінгбю. Мені потрібний доступ до його комп'ютера.

О'кей.

Весь матеріал треба пересилати Мікаелю Блумквісту з «Міленіуму».

Я це влаштую.

«Старший брат» контролює — телефон Калле Блумквіста і, напевне, його електронну пошту. Надсилай матеріал на його адресу на hotmail.

О'кей.

Якщо я виявлюся недоступна, Блумквісту знадобиться твоя допомога. Треба, щоб у нього була можливість з тобою зв'язатися.

Гм.

Він трохи прямолінійний, але ти можеш на нього покластися.

Гм.

Скільки ти хочеш?

Чума на кілька секунд замовк.

Це пов'язано з твоєю ситуацією?

Так.

Це може тобі допомогти?

Так.

Тоді нічого не треба.

Спасибі. Але не в моїх правилах залишатися у боргу. Мені буде потрібна твоя допомога аж до суду. Я заплачу 30 000.

У тебе є бабло?

Є.

О'кей.

Мабуть, нам знадобиться Трійця. Думаєш, ти зможеш заманити його до Швеції?

Для чого?

Для того, на чому він зуби з'їв. Я заплачу йому стандартний гонорар + витрати.

О'кей. Кого?

Вона пояснила, що потрібно зробити.

У п’ятницю вранці помітно заклопотаний доктор Андерс Юнассон люб’язно поглянув на вочевидь роздратованого інспектора кримінальної поліції Ханса Фасте, що сидів по той бік письмового столу.

— Шкода, — сказав Андерс Юнассон.

— Я нічого не розумію. Я думав, що Саландер видужала. Я приїхав до Ґетеборга, частково щоб її допитати, а частково щоб підготувати її переведення до камери в Стокгольмі, де їй саме місце.

— Шкода, — повторив Андерс Юнассон. — Я б з великим задоволенням спекався її, бо, чесно кажучи, зайвих палат у нас немає. Але…

— А може, вона симулює?

Андерс Юнассон засміявся.

— Не думаю, що таке можливо. Ви повинні зрозуміти ось що. Лісбет Саландер прострелили голову. Я вийняв у неї з головного мозку кулю, і виживе вона чи ні, було тоді майже лотереєю. Вона вижила, і прогноз був виключно сприятливим… настільки, що ми з колегами вже підготувалися її виписувати. А вчора сталося очевидне погіршення. Вона скаржилася на сильний головний біль, і в неї раптом піднялася температура, яка тепер стрибає. Вчора у неї було тридцять вісім, і її двічі нудило. За ніч температура впала і стала майже нормальною, і я подумав, що це якась випадковість. Проте коли я оглядав Саландер сьогодні вранці, у неї було майже тридцять дев’ять, а це серйозно. Зараз температура знову трохи знизилася.

— І в чому ж річ?

— Не знаю, але коливання температури говорять про те, що це не грип або щось подібне. З чим саме це пов’язано, я сказати не можу, але, можливо, у неї просто алергія на які-небудь ліки або на щось інше, з чим вона мала контакт.

Він відкрив на комп’ютері знімок і повернув екран до Ханса Фасте.

— Я зажадав рентген голови. Як бачите, безпосередньо біля місця поранення е затемнення. Я не можу визначити його походження. Це може бути рубець, що утворився в процесі загоєння, а може бути і невеликий крововилив. Але доки ми не з’ясуємо, в чому річ, я її не випущу, хоч як би мені того хотілося.

Ханс Фасте засмучено кивнув. Сперечатися з лікарями не мало сенсу, позаяк вони панують над життям і смертю і є мало не головними представниками Бога на землі. Можливо, за винятком поліцейських. В усякому разі, щоб визначити, у наскільки важкому стані перебуває Лісбет Саландер, йому бракувало компетентності.

— І що тепер буде?

— Я прописав їй цілковитий спокій і відміну фізіотерапії — їй необхідна лікувальна гімнастика через кульові поранення плеча і стегна.

— Гаразд… мені треба зателефонувати до Стокгольма, прокуророві Екстрьому. Це стало для нас деяким сюрпризом. Що я можу йому сказати?

— Два дні тому я був готовий погодитися на її переведення, наприклад, наприкінці цього тижня. За теперішніх обставин доведеться ще трохи почекати. Можете підготувати його до того, що я навряд чи зможу прийняти рішення протягом наступного тижня, і не виключено, що мине ще тижнів зо два, перш ніж вам дозволять перевезти її у в’язницю до Стокгольма. Все залежатиме лише від її стану.

— Суд призначено на липень.

— Якщо не станеться нічого непередбаченого, вона стане на ноги ще задовго до цього.

Інспектор кримінальної поліції Ян Бубланськи з підозрінням роздивлявся м’язисту жінку по той бік столика. Вони сиділи у вуличному кафе на Північній набережній озера Меларен і пили каву. Це відбувалося 20 травня, і повітря здавалося по-літньому теплим. Вона зловила його о п’ятій годині, коли він уже збирався йти додому, назвалася, показавши посвідчення на ім’я Моніки Фігуероли з ДПУ/Без, і запропонувала поговорити за філіжанкою кави.

Спочатку Бубланськи тримався замкнуто і непривітно. За кілька хвилин вона, поглянувши йому в очі, сказала, що не має офіційного завдання його спокусити і що коли він не хоче, то у нього, природно, є цілковите право нічого їй не говорити. Він запитав, яка в неї справа, і вона щиро розповіла, що начальник доручив їй неофіційно скласти уявлення про те, де правда, а де фальсифікація у так званій історії Залаченка, яку інколи також іменують історією Саландер. Заразом пояснила, що, можливо, навіть не має права ставити йому питання, і відповідати на них чи ні — вирішувати йому.

— Що ви хочете дізнатися? — спитав зрештою Бубланськи.

— Розкажіть, що вам відомо про Лісбет Саландер, Мікаеля Блумквіста, Гуннара Бйорка і Олександра Залаченка. Як вони взаємозв’язані?

Вони проговорили більше двох годин.

Торстен Едклінт довго і серйозно роздумував над тим, що робити далі. Після п’яти днів розслідування Моніка Фігуерола подала йому низку безперечних доказів того, що в ДПУ/Без коїться щось неймовірне. Він розумів, що, поки не збере достатню кількість матеріалу, діяти треба обережно. У цій ситуації в нього самого руки виявилися в певному розумінні зв’язані конституцією, позаяк він не мав повноважень проводити оперативні дії, особливо відносно власних співробітників.

Отже, йому потрібно було знайти якусь формулу, що робила б ужиті ним заходи законними. У кризовій ситуації він завжди міг послатися на своє поліцейське посвідчення — адже розслідування злочинів було обов’язком поліцейського, — але даний злочин був такий делікатний і так тісно пов’язаний з конституційними