Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

Всю п’ятницю він провів у роздумах, зачинившись у себе в кабінеті, і в результаті дійшов висновку, що Драґан Арманський має рацію, хоч яким би неправдоподібним це здавалося. Всередині ДПУ/Без існувала змова групи осіб, що діяли за межами звичайної роботи або паралельно з нею. Оскільки їх діяльність тривала багато років — щонайменше з 1976 року, коли до Швеції прибув Залаченко, — вона вочевидь була добре організована і мала надійне прикриття згори. Як високо тягнулися зв’язки змовників, Едклінт уявлення не мав.

Він вивів у блокноті три імені.

Йоран Мортенссон, особиста охорона. Інспектор карного розшуку.

Гуннар Бйорк, заступник начальника іноземного відділу. Помер. (Самогубство?)

Альберт Шенке, начальник канцелярії, ДПУ/Без.

Моніка Фігуерола зробила висновок, що Мортенссона перевели з особистої охорони нібито в контррозвідку, де він насправді не з’явився, як мінімум з відома начальника канцелярії. І займається Мортенссон стеженням за журналістом Мікаелем Блумквістом, що не має жодного стосунку до контррозвідки.

До списку слід було додати ще два імені, не з ДПУ/Без.

Петер Телебор’ян, психіатр.

Ларс Фаульссон, слюсар із замків.

Телебор’яна кілька разів запрошували до ДПУ/Без як консультанта з питань психіатрії, наприкінці 80-х і на початку 90-х років. Точно кажучи, запрошували його тричі, й Едклінт ознайомився в архіві з відповідними звітами. Перший випадок був екстраординарним: контррозвідка вирахувала в шведській телеіндустрії російського інформатора, і його біографія викликала побоювання, що в разі викриття він може наважитися на самогубство. Телебор’ян провів надзвичайно гарний аналіз, який показав, що інформатора можна перетворити на подвійного агента. В останніх двох випадках Телебор’яна залучали з куди менш важливих приводів: у зв’язку з алкогольними проблемами одного співробітника ДПУ/Без і з дивною сексуальною поведінкою дипломата з однієї африканської країни.

Однак ні Телебор’ян, ані Фаульссон — особливо Фаульссон — не обіймали в ДПУ/Без жодних посад. Проте їхня діяльність має стосунок до… до чого?

Змова найбезпосереднішим чином пов’язана з померлим Олександром Залаченком — агентом-перебіжчиком російського ГРУ, який, згідно з даними, прибув до Швеції в день виборів 1976 року. І про якого ніхто ніколи не чув. Як таке можливе?

Едклінт спробував уявити собі, як могли б розвиватися події, якби він сам був яким-небудь начальником у ДПУ/Без в 1976 році, коли перебіг Залаченко. Як би він учинив? Цілковита секретність, без цього ніяк. Про перебіжчика має знати лише найвужче коло, інакше інформація могла б просочитися назад до росіян і… Наскільки вузьке коло?

Оперативний відділ?

Невідомий оперативний відділ?

Якби все було за правилами, Залаченко мусив би опинитися у віданні контррозвідки. А ще краще — військової розвідки, але там не мали ні ресурсів, ні компетенції для проведення подібної оперативної діяльності. Отже, СЕПО.

Але у відділ контррозвідки він так і не потрапив. Ключова фігура — Бйорк, він очевидно був одним з тих, хто займався Залаченком. Але до контррозвідки він ніколи стосунку не мав. Бйорк — це загадка. Формально він з 70-х років значився у відділі роботи з іноземцями, але насправді там майже не показувався до 90-х років, коли раптом став заступником начальника.

До того ж Бйорк — головне джерело інформації Блумквіста. Як Блумквісту вдалося змусити Бйорка розкрити таку вибухонебезпечну таємницю, та ще й журналістові?

Усе через шльондр. Бйорк бігав по малолітніх повіях, і «Міленіум» збирався його викрити. Очевидно, Блумквіст шантажував Бйорка.

Потім до справи приплутується Лісбет Саландер.

Покійний адвокат Нільс Б’юрман працював у відділі роботи з іноземцями одночасно з Бйорком, до них і звернувся Залаченко. Але як вони вчинили?

Потрібне було чиєсь рішення. Відносно перебіжчика такого масштабу розпорядження мало надійти аж ізгори.

З уряду. Без підтримки їм було не обійтися. Інакше просто неймовірно.

Чи?

Едклінт відчув, як по шкірі побігли мурашки. Формально все зрозуміло. Відносно перебіжчика масштабу Залаченка необхідно підтримувати режим максимальної секретності. Він би так вирішив і сам. Напевне, так вирішив і уряд Фельдіна. Це цілком правильно.

Однак те, що сталося в 1991 році, ні під які правила не підпадало. Бйорк звернувся по допомогу до Петера Телебор’яна, щоб замкнути Лісбет Саландер до дитячої психіатричної лікарні під приводом того, що вона психічнохвора. Це вже злочин, причому такий тяжкий, що в Едклінта знову побігли мурашки.

Хтось же мусив ухвалювати рішення. Цього разу мова про уряд йти просто не могла… Прем’єр-міністром тоді був Інгвар Карлссон, а за ним Карл Більдт. Жоден політик не наважився б навіть подумати про крок, що йде врозріз з усіма законами і справедливістю і загрожує, в разі виходу нагору, вилитися в грандіозний скандал.

Якщо тут замішаний уряд, то Швеція нітрохи не краща за будь-яку диктатуру світу.

Цього не може бути.

А далі — події в Сальгренській лікарні 12 квітня. Залаченка так доречно вбиває психічнохворий борець за справедливість тієї самої миті, коли відкривають квартиру Мікаеля Блумквіста і нападають на Анніку Джанніні. В обох випадках викрадають дивний звіт Гуннара Бйорка від 1991 року. Цю інформацію абсолютно off the record[43] повідомив Драґан Арманський. Заяви до поліції не подавалися.

І одночасно з цим бере й вішається Гуннар Бйорк — людина, яку Едклінту більше за всіх хотілося б викликати для серйозної розмови.

У такий довгий ланцюг збігів Торстен Едклінт не вірив. Інспектор кримінальної поліції Ян Бубланськи теж не вірить, що це випадковість. Не вірить і Мікаель Блумквіст. Едклінт знову схопився за фломастер.

Еверт Гупьбер/, 78 років. Юрист-податківець.???

Чорт забирай, хто ж такий Еверт Гульберґ?

Він уже зібрався зателефонувати керівникові ДПУ/Без, але передумав з тієї простої причини, що не знав, як високо всередині організації поширюється змова. Коротше кажучи, він не знав, на кого може покладатися.

Відкинувши можливість звернення до кого-небудь усередині ДПУ/Без, він став думати, чи не звернутися йому до звичайної поліції. Ян Бубланськи керує розслідуванням справи Рональда Нідермана і, звичайно, був би зацікавлений у будь-якій додатковій інформації. Але це неможливо з суто політичних міркувань.

Він відчував, що на його плечі навалився величезний тягар.

Під кінець залишився тільки один варіант, який здавався конституційним і, можливо, захистив би його, якби він потрапив у подальшому в немилість. Йому треба звернутися до начальника і заручитися політичною підтримкою своїх дій.

Едклінт поглянув на годинник — близько четвертої пополудні. Він підняв слухавку і зателефонував міністрові юстиції, якого знав уже кілька років і з яким зустрічався на різних засіданнях у міністерстві. Не минуло й п'яти хвилин, як його з’єднали.

— Доброго дня, Торстене, — привітав