Читати книгу - "Все буде добре"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– То це ти зробила? – одним стрибком він подолав відстань між ними та схопив жінку за плечі. Вона мляво ворухнулась, наче лялька. – То це ти вбила Івана? Ти мене підставила? Це я через тебе цілий рік жив, наче вовк, а не людина?
Жодної ночі, проведеної в камері, Антон не бачив снів. Він бачив свого друга, який гнив просто на очах. Розкладався на шматки м’яса, перемішаних із гниллю та хробаками. І щоранку він звинувачував себе за те, що зірвався, за те, що напився і чомусь убив його з пістолета, якого в нього, Антона, ніколи не було. Але, виявляється, це все було підставою. Більше того – підставою людини, на яку він би ніколи не подумав. І все заради чого? Заради чого?
– Чому, Катю, чому? Для чого ти зробила зі мною таке? За що?
– Бо я люблю тебе! – пролунало у відповідь, і Антон завмер.
Ця аргументація була настільки дикою, що він просто не міг нічого сказати у відповідь.
Він хотів зацідити їй міцного ляпаса. Щоб привести до тями і себе, і її. Але просто не міг. Вона – мати його дитини. Вона – його кат і вбивця кращого друга. Вона забрала і подарувала життя – заради чого? Заради любові? Що це взагалі означає? Раптом чоловік відчув себе втомленим. Смертельно виснаженим від усього цього. Хто винен у тому, що так склалось? Катерина, яка вибрала такий збочений спосіб розпалити вогонь кохання? Чи він сам, бо йому забракло духу взяти відповідальність? А може, винна Марія, яка стільки часу крутила йому голову, то відштовхуючи, то голублячи? Антон зробив крок назад. Потім ще один і ще. Ранковий сон збувався. Він провалювався все глибше і глибше під кригу. На самісіньке дно безнадії.
– Антоне, стій, не йди, прошу! Я можу все пояснити! Я ж люблю тебе!
Усе, годі. З нього досить. Він більше не хотів брати участь у цьому балагані. Чоловік розвернувся й пішов до ванної.
4Довелося докласти достатніх зусиль, щоб переконати Жатека, що Марія може дати собі раду в цьому мінливому світі. Він галантно поцілував її руку та поїхав. Швидше за все, щоб остаточно зруйнувати життя Сашка.
Жінка гуляла передзимовим Львовом, розгублено усміхаючись людям навколо. А сама думала над тим, як усе склалося. Адже все почалось не рік, не два назад. Усе почалося ще тоді, у дев’яностому, коли вона вирішила, що гідна кращого життя. Коли кинула Антона й поїхала з села до якогось мудака, ім’я якого вже й не пригадає. Цей чоловік не затримався в її житті, і вона змінила його на іншого, як виявилось – такого ж. Потім був ще один, і ще один, і ще…
Мудаки змінювались, і Марія росла, здавалось би, але кожен наступний відрізнявся від попереднього лише розміром гаманця. Тоді жінка думала, що в цьому щастя: у грошах, у можливостях, які вони відкривають. Жінка здригнулась. Та вона й досі так вважала. Але це була лише ілюзія тої свободи, якої вона так прагнула. Утекла від сільського життя для того, щоб загрузнути в міському. У рабстві в наступного мудака, який оплачував її життя. І здавалось, можна розірвати це замкнене коло – варто лише захотіти. Але карма вже міцно взяла її за горло.
Повз продзеленчав трамвайчик, розмальований новорічними мотивами, і Марія рушила за ним. Вона не вірила в Бога. Хоча її родина була побожною, і вона, як багато односельчан, таємно несла в собі зерно віри, сама жінка не визнавала Творця. Не могла прийняти існування чогось настільки великого, що може вміщати все, бути всім, але не може допомогти тим, хто цього потребує.
Марія зітхнула й згадала теплі руки в зморшках, які тримали тацю з теплими пиріжками. Добрі руки, які завжди обіймали її, витирали сльози, коли мама накричить. Висохлі й худі руки, які впивались у бильця ліжка, що загрозливо тріщало. Руки, набожно й непорушно складені на грудях. Закам’янілі, закляклі навічно. Вона таки не змогла пробачити Господу смерть своєї бабусі. Старенька хворіла на рак підшлункової і в останні дні корчилась у муках від метастазів. Вона все кричала й кричала, але не було ніяких ліків, щоб полегшити її біль.
Мама молилася, щоб Бог полегшив муки бабусі та подарував швидку смерть, але Творець лише дивився та мовчав. Тоді Марія вперше задумалась: а може, якщо Господь існує, йому подобаються людські страждання? Може, він не добрий Бог, як усі кажуть, а злий? Дівчина ні з ким не ділилася своїми роздумами, але з того часу вирішила покладатись лише на власні сили та розрахунок.
На площі Ринок виставили різдвяну шопку[41]. Марія зупинилась перед нею, вивчаючи такий знайомий мотив. Незважаючи на свій радянсько-раціональний підхід, жінка визнавала: цим світом править не лише випадковість та здоровий глузд. Адже хіба це було випадково, що кожного разу, кидаючи одного чоловіка, що ставився до неї, як до своєї власності, вона зустрічала іншого, з таким же роздутим его? Чи випадково щоразу, коли вона влаштовувалась на роботу, аби нарешті здобути самостійність, її сприймали не як працівника, а як ходячу сексуальну машину? Справа була в зачісці? В одязі? В уже виробленій звичці задовольняти потреби владних чоловіків? Чи в кармі, результаті причинно-наслідкових помилок, які вона робила все своє життя? Марія тріпнула головою. Вона вміла і знала, як можна вигідно продати своє тіло, однак це ж не єдине, чим вона є! Жінка думала про це за кожною наступною пляшкою віскі, проклинаючи Бога, у якого не вірила, і себе, у яку теж не вірила. А потім вона чомусь заслужила прощення.
У її житті було
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все буде добре», після закриття браузера.