Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

- Та ні, це в минулому. Мені нескладно дати тобі рекомендації, - була пауза, заповнена різними домислами в голові кожного з присутніх, але Енді роз'яснив свою позицію для всіх. - Адміністрація академії на двадцятому поверсі, я працюю на дев'яносто третьому. Дуже мала ймовірність, що ви з Есмою колись ще перетнетеся.

Вся компанія засміялася. Енді ляснув Еліма по плечу і зробив крок назад.

- А дітей до академії ви відправляти не збираєтеся? - Елім усміхається, хоче зрівняти рахунок.

- Про це ми поки що не думали.

- Як знати, може у вас і дочка буде... Зріднимося ще, - Елім жартує. Ми ж обоє знаємо, що так довго чекати на свою призначену йому не доведеться.

- Це навряд, - Енді теж жартує, але з меншими веселощами, ніж мій брат.

Я промовчала, хоча встигла дізнатися, що в Енді та Есми буде ще й дівчинка. Може не найближчими роками, але напевно буде. Нове видіння змусило мене посміхнутися, і я не втрималася від коментаря.

- Так, ви все-таки поріднитеся, - лукаво посміхаюся, дивлячись на молодшого брата.

- Як це? - Енді стрепенувся.

- У вас хлопчик. Елім матиме дівчинку…

- Правда? - Молодший засяяв, але похмуро додав: - Чи не хочеш ти сказати, що їхній хлопчик і моя дівчинка ...

Я загадково розвела руками, відповідати не стала, але мої слова всі тлумачили правильно. Есма посміхнулася, Енді продовжив напружуватися, Елім раптом насупився. Він уже переживаю за дочку, якої в нього немає. Адже він навіть з матір'ю її ще не познайомився. Це як ділити шкуру неубитого ведмедя.

Але взагалі кумедно виходить. Їхні діти будуть призначені один одному.

- Чи правильно я розумію, - несподівано звернувся до мене Енді, - можна було знайти провидця, який сказав би мені, хто моя призначена, і коли я її зустріну?

- Не знаю напевно, але мені здається, подібне передбачення можна отримати лише у тому випадку, коли добре знаєш обидві сторони. У випадку з Елімом я передбачаю приблизний час і місце, але я не знаю точного імені дівчини, звідки вона, де її знайти.

- Ну так… Інакше все було б надто просто…

Я втиснулася в плече Дженарда, коли розмова вичерпала себе. Він чомусь сіпається, мацає мене скрізь, ховає стояк за моєю спиною. Напевно, багато сил витратив на переміщення у часі, от і шукає розетку, щоби підзарядитися.

- Енді, що трапилося? - чую здалеку розмову Хот-Девілей, що віддаляються. – Ми це обговорювали вже тисячу разів. З Елімом я просто дружила.

- Так я пам'ятаю. Але в цій родині «просто дружили» звучить із підтекстом, ти не помітила? - А далі ще кілька веселих реплік від Есми, потім знову від Енді. Поруч із ними йде веселий Діен, руки в кишенях, хода вальяжна. Чомусь вони йдуть углиб лісу, замість того, щоб просто переміститися додому. Погуляти, мабуть, захотілося.

Брати розійшлися, а Дженард потягнув мене до хатини.

- Може, все-таки додому?

- Аліто, я більше не можу чекати.

На підтвердження в мене знову грубо втикається здиблений член. Якби міг, уже сам давно занурився б у затишне містечко. Але публіка йому заважала.

- А душ ти не хочеш прийняти спершу? – дражню його, показую на пошарпаний одяг.

- Все потім.

У хатині припер мене до дерев'яної стіни, задер плаття. Побачивши мої сідниці, видав гучний стогін. Змусив відстовбурчити попку назад, примостився між ніг і прорвався всередину з гарчанням, як зголоднілий звір. Поводиться так, ніби ми тиждень сексом не займалися, а ми ж день з цього починали. Від різких рухів я скрикнула, схопилася за опору обома руками, вигнула спину. Сьогодні стільки всього сталося, що мені здавалося, увечері вже нічого не схочеться. Але зараз зрозуміла, що моє тіло прагне сексу із цим чоловіком завжди.

Все закінчилося швидко, занадто швидко. Мій чоловік сказав, що на всі запитання відповість удома.

Так, у нас удома.