Читати книгу - "Свято Червоної Косинки, Тетяна Гуркало"

Коли сивий ельф нарешті замовк, Дарка навіть зраділа. Правда, ненадовго. Бо її під ручку завели всередину підозрілого малюнка і обережно вручили кам’яну скриньку. На вигляд звичайну, але цей вигляд був дуже оманливий. Це Дарка одразу зрозуміла. З темного такого каменю, з рідкими блискітками-іскорками. Гладеньку, без прикрас. Але якщо придивитися, розумієш, що кришка насправді ніяка не кришка. Щілинка під нею не щілинка, вона просто неглибока подряпина. І відкривається скринька якось інакше. Дівчина її навіть потрясла, з цікавості.

— Стій дитино і не рухайся. Ми все зробимо самі, — урочисто сказав Учитель, і Дарка ледь не хихикнула, згадавши веселу побасеньку про те, як один немолодий чоловік одружився з зовсім юною дівчною.

А другій її половині захотілося завмерти, як ховрах і примружити очі по котячому від задоволення. А як же інакше, зараз станеться диво. Зараз вона стане найвидатнішим магом в історії, бо сила крові так склалася.

Дарка не пам’ятала хто сказав про ту силу крові. Може сивий ельф, може жіночі голоси під стелею. А може то вона сама те вичитала. Але зараз воно просто прекрасно лягло в канву ідиотизму, котрий відбувався. А цей ідиотизм насправді був ритуалом і забувати про це було не слід. І про те, що треба когось штовхнути, коли з’явиться Лялянівель. А кого тут штовхнеш, якщо стоїш сама, як тополя посеред поля. В руках скринька з артефактом. Досить важка. Кілограма два мабуть. І будь вона звичайною дівчиною, довго б цю пакість, яку не можна було до себе притуляти,  не втримала б.

Любителі старовинних на вигляд плащів відійшли кроків на десять-дванадцять і стали таким собі кружечком. Старий ельф, котрий знову натягнув каптур, стояв навпроти Дарки і можливо навіть дивився їй в очі, але цього не було видно. Його дівчина впізнавала по зросту і по голосу, коли він урочисто починав говорити свою ритуальну маячню. Щось про належність, очікування і ледь не любов.

Найманці відійшли ще далі, причому в ту сторону, яка була далеко від входу. Вони б мабуть і зовсім відійшли до стіночки, але це було б уже підозріло.

І головне, поки нічого не відбувалося і було досить нудно. Якби не жіночки, котрі продовжували тихо про щось сперечатися під стелею, Дарка скоро б позіхати почала. І навіть отрута, яка повинна була зробити її покірною і щасливою, не допомогла б.

— І тоді стане все на свої місця, так, як повинно було. І велич повернеться до народів…

Дарка подумки хмикнула. Так, для величі не вистачало тільки бога, який змусить жінок впокорюватись перед чоловіками. Все інше для величі вже є. Ось у цих придурків навіть плащі вже є.

Зілля в крові тут же спробувало повернути її до потрібного для ритуалу стану і другій половині захотілося від захоплення і гордості трішки присісти, а потім підстрибнути. Але скринька заважала, зараза. Хоч бери і на підлогу її став.

Хоча, ні, ставити якраз не можна. Бо велич не повернеться.

Цікаво, куди вона пішла і де загуляля, зараза така?

— І добро і світ буде яскравий…

А зараз він не яскравий, особливо на сонці не яскравий. Все вицвіло і осипалося, як позолота з дошки.

Ну, придурки же. Схоже вони самі не знають чого хочуть досягти отримавши свого бога і видавши заміж богиню. Ну, жінки в рота стануть заглядувати, а далі?

— І щасливою буде спляча нарешті…

Ось і богиню згадали. Ага, щасливою буде, дитинку може ще народить, готувати народні темноельфійські страви почне зранку до ночі.

Цікаво, а які там страви ельфійки найчастіше готують? Може світлі на особливі урочистості взагалі пилок зі спеціальних квітів витрушують. А темні гриби жаріть, ті, що чарівні.

Фиркнути і россміятися знову захотілося, але отрута те пригасила. А потім по відчуттям діяти стала ще гірше, мабуть видихалася. Або протиотрута була занадто сильна. Або текст Учителя не надихав на те, щоб хоч якось захотіти йому допомогти.

Дарка обережно переступила з ноги на ногу, перехопила міцніше скриньку і скосила погляд вліво, бо здалося, що там щось незрозуміле ворухнулося. А потім стала думати про своє, дівоче, бо слухати незв’язну промову темного ельфа було вже зовсім нудно.

Ось прийде Лялянівель з компанією. Її не побачить. Взагалі нікого не побачить, не почує, не відчує, але буде знати, що тут хтось є. Повинен знати. Можливо навіть про пастку знає (що це за пастка, до речі? Ці придурки просто закінчать ритуал, а потім повихоплюють ножі і підуть вбивати фактично сліпих нишпорок? Чи якось магією спробують?). Не побачить, не почує, не відчує, але шукати буде, якось. Темних ельфів, а зовсім не свою дружину. Її тут побачити він равряд сподівається і точно цьому факту не зрадіє.

Буде йому сюрприз. Великий, зважаючи на все. Від щирого серця.

Образиться мабуть…

Дарка тихенько видихнула.

Отрута майже перестала діяти, хоча жіночі голоси дівчина все ще  чула досить виразно. І якщо б зосередилась саме на них, можливо було б не так нудно. Хто б знав, що ритуали така нудна штука, в котрій нічого не відбувається і не відбувається. Тільки скринька стає все важчою, але це якраз оманливе відчуття.

Лялянівель теж не йшов, зате в голову приходили різні думки і вони були значно цікавіші того, що відбувалося навкруги. І коли недалеко від виходу заворушилися ледь помітні тіні, Дарка їх появу ледь не пропустила. Тому що чомусь не згадала, що Нетин теж уміє ілюзії робити. І замаскуватися якось ілюзіями буде досить логічно.