Читати книгу - "Кувала Зозуля, Джоан Роулінг"

— А ти не продавав інформацію про неї пресі?

Страйк почув, як засичала, втягуючи повітря, К’яра.

— Ні, не продавав,— тихо відповів Дафілд, поглянувши Страйкові в очі й навіть не зморгнувши.— Не продавав, чорт забирай. Уторопав?

— Ви надовго розійшлися?

— На два місяці, не більше й не менше.

— І знову зійшлися десь за тиждень до її смерті?

— Так. На вечірці у Мо Іннеса.

— А за дві доби уже провели церемонію? У будинку Кербері в Котсволді?

— Так.

— Хто знав про цю церемонію?

— То було спонтанно. Я купив браслети, і ми її провели. Це було так гарно, друже.

— Страшенно гарно,— сумною луною озвалася К’яра.

— Але преса довідалася дуже швидко — тож хтось їм мав розповісти, так?

— Гадаю, що так.

— Ваші телефони більше не прослуховували, авжеж? Ви змінили номери.

— Гадки не маю, чи їх прослуховували. Акул пера поспитай, то їхня робота.

— Вона не казала тобі, що шукає батька?

— Він же помер... а, ти про справжнього? Так, вона ним цікавилася, але там був глухий кут, розумієш? її мати не знала, хто він був.

— І Лула не казала тобі, чи вдалося щось розкопати?

— Вона намагалася, але нічого не вийшло, тож вона вирішила записатися на курс африканських студій. Знайшла собі татка — весь клятий африканський континент. То Соме її підбурив, вічно він воду мутив.

— Яким чином?

— Годилося все, що могло відвернути її увагу від мене. Все, що поєднувало їх. Коли йшлося про неї, він перетворювався на страшенного власника. Він був у неї закоханий. Так, я знаю, що він педик,— нетерпляче додав Дафілд, коли К’яра почала заперечувати,— але це не перший педик, який через свою подружку починає божеволіти. Він трахне будь-кого, аби чоловік, але її з поля зору боявся випустити. Влаштовував істерики, якщо Лу не хотіла його бачити, не волів, щоб вона працювала на інших. Він мене ненавидить до глибини душі. Та й викуси, лайно мале. Зводив Лу з Дібі Макком. Якби вони переспали, ото б він на тому заробив! Якби вона кинула мене. Він би був в курсі всіх деталей, змусив би Лу їх познайомити, щоб його мотлох фоткали на тому бандиті. Цей Соме не дурний. Він повсякчас використовував її заради бізнесу. Хотів, щоб вона йому обходилася дешево чи на дурняк, а вона й велася.

— А це у тебе від Соме? — спитав Страйк, показуючи на чорні шкіряні рукавички на столику. Він упізнав крихітний золотий логотип «GS» на манжеті.

— Що?

Дафілд нахилився, підчепив рукавичку вказівним пальцем і підніс до очей, роздивляючись.

— Чорт, твоя правда. Тоді їм дорога у смітник,— і він кинув рукавичку в куток; та зачепила покинуту гітару, й інструмент видав глибокий акорд з відлунням.— Лишилися після тієї фотосесії,— сказав Дафілд, указуючи на чорно-білу обкладинку журналу.— Соме мені пари від сечі не подарував би. Маєш ще папіроску?

— Скінчилися,— збрехав Страйк.— Ти розповіси, нащо запросив мене додому, Еване?

Запала довга мовчанка. Дафілд люто дивився на Страйка, який зрозумів, що актор здогадався, що він збрехав про цигарки. К’яра теж на нього дивилася, трохи розтуливши вуста,— втілення краси й подиву.

— А звідки ти взяв, що я тобі щось розповім? — вишкірився Дафілд.

— Не думаю, що ти мене запросив, бо тобі приємне моє товариство.

— Не знаю,— з явною злостивістю відповів Дафілд.— Може, я сподівався, що ти такий дотепник, як твій старий?

— Еване,— різко сказала К’яра.

— Гаразд, коли ти не маєш що мені сказати...— мовив Страйк і підвівся з крісла. На його легкий подив — і на відверте невдоволення Дафілда — К’яра відставила келих і почала розплітати довгі ноги, явно і собі збираючись уставати.

— Добре,— різко сказав Дафілд.— Є одна річ.

Страйк опустився назад у крісло. К’яра тицьнула Дафілду власну цигарку, той пробурмотів «дякую», і тоді вона знову сіла, дивлячись на Страйка.

— Кажи,— мовив той, поки Дафілд клацав запальничкою.

— Добре. Не знаю, чи це має значення,— мовив актор.— Але я не хочу, щоб ти розбовкав, звідки взяв цю інформацію.

— Цього я гарантувати не можу,— відповів Страйк.

Дафілд насупився, його коліна знову затанцювали. Він курив, дивлячись у підлогу. Краєм ока Страйк помітив, що К’яра розтуляє рота, готуючись говорити, і спинив її, піднявши руку.

— Ну,— почав Дафілд,— два дні тому я обідав з Фреді Бестиґі. Він лишив свій «блекбері» на столі й пішов до шинквасу,— Дафілд зітхнув і здригнувся.— Не хочу, щоб мене вигнали,— сказав він, зиркнувши на Страйка.— Мені ця робота дуже потрібна.

— Кажи,— мовив Страйк.

— Йому прийшов мейл. Там було Лулине ім’я. Я прочитав.

— Гаразд.

— Писала його дружина. Там було щось типу такого: «Я знаю, що ми маємо спілкуватися через адвокатів, але якщо не даси мені не півтора мільйона фунтів, а більше, я всім розповім, де саме я була, коли впала Лула Лендрі, і як туди потрапила, бо мене вже нудить від твого лайна. Це не порожня погроза. Гадаю, поліції я вже й так скажу». Щось таке там було,— додав Дафілд.

З-за завішеного вікна почувся нерозбірливий сміх папараці.

— Це дуже корисна інформація,— сказав Страйк Дафілду.— Дякую.

— Я не хочу, щоб Бестиґі дізнався, хто тобі це розповів.

— Не думаю, що тут доведеться згадувати твоє ім’я,— мовив Страйк, знову встаючи.— Дякую за воду.

— Чекай, котику, я теж піду,— сказала К’яра, притискаючи до вуха телефон.— Кіране? Ми виходимо, ми з Кормораном. Просто зараз. Бувай, Еване, сонечко.

Вона схилилася і розцілувала його в обидві щоки. Дафілд, який почав був уставати з крісла, здавався збентеженим.

— Якщо хочеш, можеш тут...

— Ні, котику, в мене робота завтра вдень; треба поспати, щоб мати нормальний вигляд,— відповіла вона.

Коли Страйк вийшов, його знову засліпили спалахи, але цього разу папараці здавалися збентеженими. Він допоміг К’ярі спуститися і пішов за нею до машини, й один з папараці закричав до Страйка:

— А ти ще хто в біса такий?

Страйк, широко посміхаючись, ляснув дверцятами. Коловас-Джонс був на водійському сидінні; вони повільно зрушили з місця, але тепер за машиною ніхто не гнався.

Десь за квартал Коловас-Джонс порушив мовчанку, глянувши у